Спеціальність 192 «Будівництво та цивільна інженерія» Спеціалізація (освітня програма) – промислово-цивільне будівництво |
Перший рівень вищої освіти – бакалавр |
Дисципліна: Метрологія та стандартизація |
Вид дисципліни: вибіркова |
Шифр дисципліни згідно із ОП: ОК 2.5 |
Рік навчання: ІІІ |
Семестр: VІ |
Форма і термін навчання: Денна/заочна форми, термін навчання 3р.,10 міс. |
Види занять і кількість годин в семестрі: |
Лекції 20 |
Практичні заняття 10 |
Лабораторні заняття 8 |
Контрольна робота 3 |
Кількість кредитів ECTS: 3,0 |
Вид контролю: залік –практичні заняття, контрольна робота. |
Мова викладання: українська мова |
ЗМІСТ ВСТУП 6 Розділ І. ОСНОВИ МЕТРОЛОГІЇ 8 1.1. Метрологія як наука, що вивчає вимірювання 9 1.1.1. Суть, предмет, об’єкт і правові основи метрології 9 1.1.2. Метрологічна служба і метрологічна система України 12 1.1.3. Міжнародне співробітництво в галузі метрологічної діяльності 17 1.2. Вимірювання і метрологічні характеристики. Забезпечення єдності вимірів 21 1.2.1. Фізичні величини 21 1.2.2. Одиниці фізичних величин. Міжнародна система одиниць БІ 25 1.2.3. Вимірювання: основні поняття і характеристики 27 1.2.4. Забезпечення єдності вимірі 31 1.3. Похибки вимірів і засобів вимірювальної техніки 36 1.3.1. Поняття про похибки вимірювань, класифікація похибок 36 1.3.2. Випадкові та систематичні похибки 39 1.3.3. Похибки вимірювань параметрів навколишнього середовища 41 1.4. Обробка результатів вимірювання 53 1.4.1. Попередня обробка результатів вимірювань 54 1.4.2. Врахування граничної похибки 57 1.4.3. Виявлення та виключення грубих похибок 60 1.4.4. Обробка результату багаторазових прямих вимірювань 63 Рекомендована література 70 Термінологічний словник 71 Запитання для самоконтролю 72 Модуль 1 „Метрологія”. Завдання для блочно-модульного контролю 73 Розділ II. ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ 78 2.1. Теоретичні і правові основи стандартизації 79 2.1.1 Суть, принципи, мета і завдання стандартизації 79 2.1.2. Види стандартизації і стандартів 83 2.1.3. Правові основи стандартизації 87 2.1.4. Основні поняття та їх визначання 88 2.2. Організація робіт з стандартизації і вимоги до змісту нормативних документів 91 2.2.1. Організація робіт з стандартизації 91 2.2.2. Нормативні документи і порядок їх розроблення 94 2.2.3. Правила позначення нормативних документів 98 2.2.4. Зміст стандартів та технічних умов 101 2.3. Міжнародні, європейські та міждержавні стандарти..106 2.2.5. Міжнародні стандарти серії ІSО 9000, 10000 і 14000 106 2.2.6. Європейські стандарти серії NE 29000 і NE 45000 114 2.3.1. Розробка міжнародних стандартів 114 2.3.2. Порядок розроблення міждержавних стандартів 117 2.4. Національні системи стандартів 123 2.4.1. Комплекси стандартів та нормоконтроль технічної документації 124 2.4.2 Система засадних основоположних стандартів 128 2.4.3. Система стандартів з якості 132 2.5. Система стандартів з захисту довкілля 137 2.5.1. Система екологічних стандартів 138 2.5.2. Система стандартів з управління навколишнім середовищем 141 2.5.3. Система стандартів з якості об’єктів природного середовища 143 2.6. Система стандартів з безпеки підприємств та безпеки праці 157 2.6.1. Стандартизація професійної безпеки та промислової гігієни 157 2.6.2. Стандартизація безпеки праці і захист від шумового та вібраційного забруднення 161 2.6.3. Безпека праці і захист від електромагнітного забруднення 167 2.7. Система стандартів в галузі радіаційної безпеки 173 2.7.1 Стандартизація з безпеки праці і захист від радіаційного забруднення 173 2.7.2. Безпека праці і захист від іонізуючого випромінювання 177 2.7.3. Безпека праці і захист від інфрачервоного, ультрафіолетового та лазерного випромінювання 181 Рекомендована література 184 Термінологічний словник 185 Запитання для самоконтролю 186 Модуль 2 „Стандартизація”. Завдання для блочно-модульного контролю 187 Розділ III. ОСНОВИ СЕРТИФІКАЦІЇ 193 3.1. Сутність та завдання сертифікації 194 3.1.1. Предмет, об’єкт і завдання сертифікації 195 3.1.2. Види, органи і функції системи сертифікації 198 3.1.3. Загальна схема, правила та порядок проведення сертифікації 202 3.1.4. Тенденції розвитку діяльності України в галузі сертифікації 206 3.2. Знаки відповідності і маркування товару 209 3.2.1. Знак відповідності і правила його застосування 209 3.2.2. Маркування товарів 211 3.2.3. Міжнародні знаки відповідності продукції 214 3.3. Екологічна сертифікація і екологічне маркування 231 3.3.1. Сутність, мета і об’єкти екологічної сертифікації 232 3.3.2. Екологічна сертифікація в західноєвропейських країнах 235 3.3.3. Екологічне маркування 243 Рекомендована література 249 Термінологічний словник 249 Запитання для самоконтролю 252 Модуль 3 „Сертифікація”. Завдання для блочно-модульного контролю 254 ДОДАТКИ 259 ЛІТЕРАТУРА 260
Безсистемне і безконтрольне використання природних ресурсів, порушення і руйнування природоохоронних систем, забруднення на-вколишнього середовища, надмірне техногенне навантаження і викликані ним надзвичайні ситуації та аварії призвели до того, що екологічні проблеми стали одними з найактуальніших і найгостріших проблем сьогодення, як світового, так і державного та регіональних рівнів.
Надзвичайно важливу роль у сучасних умовах розвитку науки і техніки має застосування прогресивних методів та засобів екологічного контролю стану навколишнього середовища при вирішені проблем охорони довкілля з метою забезпечення гармонізації принципів і методів охорони довкілля зі світовими вимогами.
Проведення екологічного контролю вимагає знань та володіння багатьма методиками аналізу, правильного відбору зразків для аналізу, підготовки і проведення досліджень, статистичної обробки результатів та проведення деяких інших операцій, що наведені у стандартах і нормативних документах. Комплекс метрологічного та нормативного забезпечення допомагає отримувати реальну інформацію про стан довкілля, визначати необхідні одиниці фізи-чних величин, проводити виміри вмісту інгредієнтів в об'єктах довкілля. Стандарти дають короткий узгоджений виклад інформації щодо сучасної технічної практики і служать засобом передачі технологічної інформації, характеризують технологію чіткою, стислою мовою і відображають погляди експертів з усього світу. Стандарти сьогодення - це стратегічні ділові проблеми першого порядку, які стосуються таких життєво важливих турбот країни як якість, екологічна відповідність, доступ до світових ринків тощо.
З метрологією, стандартизацією дуже тісно пов'язана сертифікація, яка допомагає володіти інформацією про якість навколишнього середовища, якість продуктів харчування, різних матеріалів та пос- луг;допомагає співпрацювати на міжнародному рівні; допомагає правильно використати стандарти, нормативні документи тощо.
Метрологія, стандартизація, сертифікація становлять невід'ємну частину всієї діяльності людства і більшість вважає, що вони вплива-ють майже на всі аспекти нашого життя. Такі слова як "якість", "стан-дарт", "міра", "сертифікація" мають різні значення для різних людей в різних контекстах. Тому важливо, щоб такі терміни розуміли відповідним чином.
Студентам зі спеціальності, "Екологія", необхідно вміти використовувати знання з галузі метрології, стандартизації, сер тифікації для того, щоб зберігати навколишнє природне середовище, раціонально використовувати ресурси, володіти інформацією про стан довкілля, приймати правильні управлінські рішення.
Підручник "Метрологія, стандартизація, сертифікація" допоможе ознайомитись з:
Підручник складається з 3-х розділів: основи метрології, основи стандартизації і основи сертифікації. Кожен розділ завершується рекомендованою літературою, термінологічним словником, запитаннями для самоконтролю, завданнями для блочно-модульного контролю. Окремі розділи (1.4 і 2.7) підготовлено разом з А.П.Войцицьким, а в окремих - використана деяка інформація з посібника М.О.Клименко, П.М.Скрипчук „Стандартизація і сертифікація в екології".
В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених з нею видів діяльності успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. Основну роль в підвищенні якості продукції відіграє система вимірювань. Закон про єдність вимірювань визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює суспільні відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економіки від наслідків не-достовірних результатів вимірювань.
Метрологія є галуззю науки, що вивчає вимірювання. В її сучас-ному розумінні - це наука про вимірювання, методи і засоби забезпе-чення їх єдності та способи досягнення необхідної точності.
Слово "метрологія" походить від грецьких слів: теїгоп (міра) і logos (поняття).
Метрологія - наука про вимірювання, яка включає як теоретичні, так і практичні аспекти вимірювань у всіх га-лузях науки і техніки;
Предмет метрології - методи визначення і контролю показників якості, правила, положення та норми, способи досягнення єдності і точності вимірювань, методи повірки мір та вимірювальних приладів, фізичні величини і одиниці вимірювань.
Об’єкт метрології - засоби вимірювань: міри, вимірювальні при-лади, вимірювальні перетворювачі, допоміжні засоби вимірювань, ви-мірювальні установки та вимірювальні системи, еталони.
Завдання метрології. Основними завданнями метрології є: розви-ток загальної теорії вимірювань, встановлення одиниць фізичних ве-личин і узаконення певних одиниць вимірювань, розробка методик вимірювань та засобів вимірювальної техніки, забезпечення єдності та необхідної точності вимірювань, встановлення еталонів одиниць вимірювань; проведення регулярної повірки мір та вимірювальних приладів, що знаходяться в експлуатації; випробування нових засобів вимірювання тощо.
Правові основи метрології. Метрологічна діяльність регламенту-ється такими нормативно-правовими документами:
Закон “Про метрологію та метрологічну діяльність” від 11.02.1998 р., який розглядає загальні положення - основні терміни та їх визначення, сферу дії Закону, законодавство про метрологію та метрологічну діяльність, державну метрологічну систему, нормативні документи з метрології; одиниці вимірювань, їх відтворення та зберігання, здійснення вимірювань, засоби вимірювальної техніки; застосування, ввезення, виробництво, ремонт, продаж і прокат засобів вимірювальної техніки; метрологічну службу України, її структуру, організацію; державний метрологічний контроль і нагляд, державні випробування засобів вимірювальної техніки і затвердження їх типів, державну метрологічну атестацію засобів вимірювальної техніки, акредитацію на право проведення державних випробувань, повірки і калібрування засобів вимірювальної техніки, вимірювань; права і обов’язки державних інспекторів з метрологічного нагляду, права та обов’язки державних повірників; метрологічний контроль і нагляд, що здійснюють метрологічні служби центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій; фінансування метрологічної діяльності.
Закон “Про забезпечення єдності вимірювань” від 01.12.1997 р.
Декрет Кабінету Міністрів України “Про забезпечення єдності вимірювань” від 26.04.1993 р.
Наказ Держстандарту України: “Типове положення про державні наукові метрологічні центри
Держстандарту України” від 28.05.1999 р.
Наказ Держстандарту України “Про затвердження порядку ак-редитації вимірювальних лабораторій” від 05.11.1999 р.
Держстандарти України: ДСТУ 2568, ДСТУ 2681, ДСТУ 2708, ДСТУ 3215, ДСТУ 3231, ДСТУ 3400, ДСТУ 3651.0, ДСТУ3651.1, ДСТУ 3651.2, ДСТУ 3921.1, БО 10012-1.
Організаційно-методичні керівні НД та рекомендації: КНД 50-032, Р 50-060-95, Р 50-078, Р 50-080.
НД на державні повірочні схеми - ДСТУ 2614;
НД на методи та засоби повірки і контролю - Р 50-076.
Міждержавні організаційно-методичні документи з метрології: ПМГ 06, ПМГ 07, ПМГ 08, ПМГ 15, ПМГ 16.
Основні терміни метрології (згідно Закону про метрологію та метрологічну діяльність, стаття 1, Закону про забезпечення єдності вимірювань, Декрету КМпро забезпечення єдності вимірювань).
У дійсних законодавчих актах застосовуються наступні поняття:
Вимірювання можуть бути достовірними і недостовірними залежно від того, відомі чи невідомі ймовірні характеристики їх відхилень від дійсних значень відповідних величин. Результати вимірювань, ймовірність яких невідома, не мають ніякої цінності і в деяких випадках можуть служити джерелом дезинформації.
Присутність похибок обмежує достовірність вимірювань, тобто вносить обмеження в число достовірних значущих цифр числового значення вимірюваної величини і визначає точність вимірювань.
Метрологічна служба України - одна із ланок державного управ-ління, основними завданнями якого є здійснення комплексу заходів з метрологічного забезпечення діяльності підприємств та організацій, з забезпечення єдності і метрологічної точності вимірів, підвищення ефективності виробництва і якості виготовленої продукції. Згідно За-кону про метрологію та метрологічну діяльність, (стаття 11) державна метрологічна служба організовує, здійснює та координує діяльність, спрямовану на забезпечення єдності вимірювань в державі, а також здійснює державний метрологічний контроль і нагляд за додержанням вимог цього Закону, інших нормативно-правових актів України і нормативних документів із метрології.
І.Метрологічна служба - це система спеціально уповно-важених органів, діяльність яких спрямовується на забезпе-чення єдності вимірювань.(стаття 10 ДКМУ про забезпечення єдності вимірювань) До Державної метрологічної служби належать: відповідні підрозділи центрального апарату Держстандарту України; державні наукові метрологічні центри, що належать до сфери управління Держстандар-ту України; територіальні органи Держстандарту України в Автоном-ній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та містах обласного підпорядкування; Державна служба єдиного часу і еталон-них частот; Державна служба стандартних зразків складу та властиво-стей речовин і матеріалів; Державна служба стандартних довідкових даних про фізичні сталі та властивості речовин і матеріалів.
Державна метрологічна служба й інші державні служби забезпе-чення єдності вимірів (стаття 10 Закону про метрологію та метро-логічну діяльність) перебувають у веденні НОМ і включають держав-ний науковий метрологічний центр та регіональні (територіальні) ор-гани Державної метрологічної служби.
Залежно від функцій, які виконує метрологічна служба та згідно Закону про метрологію та метрологічну діяльність (стаття 11 Закону про метрологію та метрологічну діяльність)
Метрологічна служба України складається з Державної метрологічної служби і метрологіч-них служб центральних органів виконавчої влади, підприємств і орга-нізацій тобто відомчої метрологічної служби. Схема структури метрологічної служби України наведена на рис. 1.1.1.
Рис. 1.1.1. Схема структури метрологічної служби України.До державної служби відносять Держстандарт України, Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (Укр. НДІССІ), Український науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (Укр. ЦСМ), Територіальні центри Держстандарту України (ТЦДСУ), Виробниче об’єднання “Еталон”. Органи Державної метрологічної служби здійснюють державний метрологічний контроль і нагляд суб'єктів господарювання на закріплених за ними територіях. Державні наукові метрологічні центри несуть відповідальність за створення, удосконалювання, збереження і застосування національних еталонів одиниць величин, а також за розробку нормативних документів по забезпеченню єдності вимірів.
До відомчої метрологічної служби відносять службу Головного метролога відомства та метрологічні служби підприємств і організацій.
Функції Державної метрологічної служби. Державна метрологічна служба (згідно статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України про забезпечення єдності вимірювань) організує весь комплекс робіт із забезпеченням єдності вимірювань, діє з інтересах держави та її громадян, виконує роботи, пов'язані із створенням еталонної бази та системи передачі розмірів одиниць фізичних величин від еталонів робочим засобам вимірювань, а також здійснює контроль за дотриманням цього Декрету та інших нормативних актів з питань забезпечення єдності вимірювань.
Функції відомчої метрологічної служби. Відомча метрологічна служба координує роботи (згідно статті 12 Декрету Кабінету Мініст-рів України про забезпечення єдності вимірювань) із забезпечення єд-ності вимірювань і здійснює внутрівідомчий метрологічний контроль за дотриманням метрологічних норм і правил у міністерствах та інших центральних органах державної виконавчої влади, на підприємствах і в організаціях.
Функції метрологічної служби підприємств і організацій. На метрологічну службу підприємств і організацій покладена: координа-ція і керівництво роботою різних підрозділів підприємства, що напра-влені на забезпечення єдності і необхідної точності вимірювань; впровадження сучасних засобів і методів вимірювання, стандартів та інших нормативних документів, що регламентують норми точності вимірювань, метрологічні характеристики засобів вимірювання, методики виконання вимірювань, методи і засоби повірки, вимоги до метрологічного забезпечення підготовки виробництва і випуску нових видів продукції та ін.
Державна метрологічна система (згідно Закону про метрологію та метрологічну діяльність, стаття 4) забезпечує єдність вимірювань в державі і спрямована на реалізацію єдиної технічної політики в галузі метрології; захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань; економію всіх видів матеріальних ресурсів; підвищення рівня фундаментальних досліджень і наукових розробок; забезпечення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції; створення науково-технічних, нормативних та організаційних основ забезпечення єдності вимірювань в державі. Діяльність щодо забезпечення функціонування та розвитку Державної метрологічної системи координує Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (далі - Держстандарт України) - центральний орган виконавчої влади.
Державна метрологічна система України базується на положеннях Закону «Про метрологію та метрологічну діяльність». В 1998-1999 роках Держстандартом України та його науковими метрологічними організаціями була розроблена Концепція Державної науково-технічної програми створення та вдосконалення еталонної бази України на 20002004 рр. Для вдосконалення і підвищення ефективності діяльності Державної метрологічної системи були створені:
Нормативні документи з метрології. Розроблення і затвердження нормативних документів із метрології здійснюється відповідно до законодавства (стаття 5 Закону про метрологію та метрологічну діяльність). Вимоги нормативних документів із метрології, затверджені Держстандартом України, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними виробниками. Вимоги нормативних документів із метрології, затверджені центральними органами виконавчої влади, є обов'язковими для виконання підприємствами і організаціями, що належать до сфери управління цих органів. Підприємства і організації можуть розробляти та затверджувати у сфері своєї діяльності документи з метрології, що конкретизують затверджені Де-ржстандартом України нормативні документи з метрології і не супе-речать їм.
Нормативну базу державної метрологічної системи в Україні складають державні стандарти України (ДСТУ), керівні нормативні документи та рекомендації з питань метрології (КНД, Р), міждержавні стандарти (ДОСТ), міждержавні документи з питань метрології, методики (рекомендації) метрологічних інститутів, що були розроблені до 01.01.92 р. В цілому нормативна база метрологічної діяльності в Україні складаються більш ніж з 2500 нормативних документів.
Враховуючи, що в Україні поряд з національними діють також і міжнародні нормативні документи, загальною проблемою є визначен-ня кола метрологічних питань для регламентації на національному та міжнародних рівнях. Беручи до уваги міжнародне визначення та ши-роке використання документів Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML) в країнах світу, можна констатувати, що пріоритет-ним завданням розвитку національної нормативної бази з питань мет-рології та метрологічної діяльності є гармонізація як національних, так і міждержавних НД з документами OIML, яка повинна здійснюватись з урахуванням визначених пріоритетів. Одне з найважливіших питань гармонізації НД - уніфікація одиниць фізичних величин, так як результати вимірювань повинні бути повністю порівнюваними і базуватись на одиницях міжнародної системи (СІ). Загальний аналіз нормативної бази з питань метрології вказує на те, що в Україні, не дивлячись на достатній комплекс національних НД, все ж є потреба в розробці нових НД та перегляді деяких діючих.
Врахування міжнародної практики з питань метрології дозволить наблизити метрологічну систему до загальноприйнятих в світі вимог і тим самим забезпечити визнання як результатів вимірювань, так і ре-зультатів випробувань промислової продукції в усьому світі.
В 1997 р. був затверджений Державний стандарт України ДСТУ 3651.02-97 (три частини), який замінив ГОСТ 8.417-81. Новий стандарт регламентує одиниці системи СІ.
У відповідності до рішенням 20-ої Генеральної конференції з міри та ваги (1995 р. резолюція 8), за яким було визначено клас додаткових одиниць СІ (радіан і стерадіан), в новому стандарті ці одиниці віднесені до похідних і визначені як безрозмірні. Вперше в країнах СНД в державному стандарті були реалізовані сучасні положення документів Генеральної конференції з міри та ваги.
Вимірювання відіграють важливу роль в більшості галузей людської діяльності. Метрологія має вирішальне значення у трьох галузях: науці, техніці, торгівлі. Співпраця на світових ринках, глобальні технології, обмін знаннями у всіх видах діяльності також використовують вимірювання, часто цілі комплекси передачі інформації (в тому числі про стан навколишнього природного середовища). Саме тому важлива участь України в роботі міжнародних метрологічних організацій. Використання передового досвіду, нормативних документів, стандартів, розробки власних еталонів та інших засобів вимірювальної техніки призведе до становлення України як розвиненої європейської держави.
Міжнародна діяльність з питань метрології представлена:
Метрична конвенція була підписана представниками 18 країн у Париж1875р. мала на меті забезпечення єдності вимірювань довжини маси та подальше удосконалення Метричної системи мір. Станом на 1996 рік до Метричної конвенції приєднались 48 країн світу. Відповідно до Метричної конвенції були затверджені Міжнародний комітет з міри та ваги (МКМВ) та Міжнародне бюро мір та ваги (МБМВ).
МКМВ складається з 18 членів визначає основні напрямки метро-логічних робіт за Метричною конвенцією. Основною функцією МКМВ є підготовка засідань Генеральної конференції з мір та ваги (ГКМВ).
Діяльність ГКМВ спрямована на визначення затвердження оди-ниць вимірювань фізичних величин та інших поточних питань. ГКМВ скликається один раз у 4-6 років. На XI засіданні (1960р.) ГКМВ була прийнята Міжнародна система одиниць БІ, яка уточнювалась на XII ГКМВ.
При МКМВ створено 9 консультативних комітетів: визначення ме-тра, визначення секунди, електрики, фотометрії та радіометрії, кілько-сті речовини, маси та пов'язаних з нею величин, одиниць фізичних величин, іонізуючих випромінювань, термометрії.
МБМВ зберігає еталони одиниць фізичних величин Міжнародної системи одиниць БІ, веде дослідження фізичних хімічних властивостей еталонів, здійснює удосконалення еталонів методик передачі розмірів та підвищення точності вимірювань, проводить періодичні звірення національних еталонів і еталонів МБМВ.
Міжнародна організація законодавчої метрології (МОЗМ) за-снована у 1955 році як міжурядова міжнародна метрологічна організація. Станом на 1996 рік членами МОЗМ є 54 країни, членами- кореспондентами - 41 країна, в тому числі Україна. Питання, що їх вирішує МОЗМ, такі: створення рекомендацій з типової служби зако-нодавчої метрології та її загальних принципів ;♦ складання проектів типових законів правил щодо вимірювальних приладів та їх застосу-вання; забезпечення національних метрологічних служб документаці-єю та інформацією, видання перекладів текстів законодавчих приписів щодо вимірювальних приладів; уніфікація методик правил вивчення законодавчих, розпорядчих завдань міжнародної метрології та ін. Відповідно до Конвенції МОЗМ, до неї може приєднатись стати членом МОЗМ будь-яка країна згідно з правилами. Вищий орган МОЗМ - Міжнародна конференція законодавчої метрології, а виконавчим органом якої є Міжнародний комітет законодавчої метрології. Конференція МОЗМ збирається не рідше одного разу на шість років. Секретаріати МОЗМ розробляють міжнародні рекомендації ^), міжнародні документи ф) та іншу документацію з методів вимірювань повірки, вимог до засобів вимірювальної техніки, оцінки похибок, уніфікації позначень т.д.
На IXМіжнародній конференції з законодавчої метрології (1992р.) прийнято рішення про створення 18 технічних комітетів (ТК), які виконують біля 150 проектів. Ось декілька з них: 1 - Термінологія (Секретаріат ТК - Польща); 2 - Одиниці вимірювань (Австрія); 3 - Метрологічний контроль (США) 4 - Еталони калібрувальні та повірочні прилади (США); 5 - Електронні засоби вимірювальної техніки (Голландія); 6 - Попереднє пакування виробів (С1ІІА); 15 - Засоби вимірювання, іонізуючого випромінювання (Росія); 16 - Засоби для вимірювання забруднення (США) т.д.
Міжнародна організація з стандартизації (НО) є неурядовою.
Станом на 1996р. членами ISO є 95 країн світу, в тому числі Україна (з 1993р.). Питаннями метрології в ISO займаються декілька ТК, перелік яких наведено у таблиці 1.1.1. Таблиця 1.1.1
Технічні комітети ISO з питань метрології Номер ТК Назва технічного комітету КО Секретаріат ТК 12 Величини, одиниці, позначення, множники Швеція 30 Вимірювання течій рідини у закритих каналах Франція 43 Акустика Данія 57 Метрологія та властивості поверхонь Росія 113 Вимірювання течій рідини у відкритих каналах Індія 172 Оптика та оптичні інструменти Німеччина
Технічні комітети ISO розробили впровадили біля 120 стандартів з питань метрології. В Україні регламентується застосування одиниць величин системи SI, які рекомендуються міжнародними стандартами ISO 31/0:1992, ISO 31/13:1992 та ISO 1000:1992. В стандартах наво-дяться основні та похідні одиниці SI та рекомендації і правила щодо їх застосування. До складу ISO входять Комітети з технічної політики ISO стосовно країн, що розвиваються (DEVCO), та комітет з стандартних зразків (REMCO), діяльність яких спрямована на вирішення ряду питань, в тому числі пов'язаних з метрологією, в діяльності яких Україна бере участь як спостерігач (0-членом).
Міжнародна електротехнічна комісія (ТЕС) займається питан-нями стандартизації в галузі електроніки та радіотехніки. У 1963 році ІЕС приєдналась до ISO на автономних правах як електротехнічний відділ. Станом на 1996 рік членами ІЕС є 43 країни світу, в тому числі Україна (з 1993р.). Технічні комітети ІЕС займаються питаннями мет-рології та вимірювальної техніки (таблиця 1.1.2).
ІЕС розроблено біля 90 стандартів з питань електровимірювальної техніки. Прикладами стандартів ІЕС є ІЕС 27 "Літерні позначення, які можуть використовуватись в електротехніці", ІЕС 27/1:1992 "Основні положення", ІЕС 27/2:1972 "Радіозв'язок і електроніка", ІЕС 27/3:1989 "Логарифмічні величини та їх одиниці".
Міжнародна конфедерація з вимірювання (ІМЕКО) займається питаннями теорії та практики вимірювальної техніки. Вона створена у 1958 році та об'єднує 31 країну світу. ІМЕКО входить до складу 5 сві-тових наукових організацій (FIACC) і є конфедерацією національних науково-технічних товариств, які займаються вимірювальною техні-кою спорідненими питаннями. Організацією - членом ІМЕКО може бути технічне чи наукове товариство країни, основною галуззю діяль-ності якого є вимірювання і технологія приладобудування. Від країни може бути представлена лише одна організація. Основною метою ІМЕКО є обмін досвідом між вченими різних країн з питань наукових основ техніки вимірювань, а також наукового приладобудування. Фо-рмою діяльності ІМЕКО є проведення міжнародних конгресів та сим-позіумів.
Таблиця 1.1.2
Технічні комітети ІЕС
Номер ТК Назва технічного комітету ІЕС Секретаріат ТК 1 Термінологія Швейцарія 8 Стандартні напруги, струми та частоти Італія 13 Обладнання для вимірювання електричної енергії і керуючого контролю Угорщина 25 Величини і одиниці та їх літерні позначення Швейцарія 29 Електроакустика Данія 38 Вимірювальні трансформатори Італія 45 Вимірювальні прилади, зв'язані з випроміню-ванням Росія 62 Електричне обладнання у медичній практиці Німеччина 65 Системи керування промисловими процесами Франція 66 Електричні та електронні випробувальні та ви-мірювальні інструменти та системи Угорщина 85 Вимірювальна апаратура для основних електричних величин -//-
В структурі ІМЕКО діють 16 тематичних ТК, наприклад: 1. - Вища освіта (Секретаріат усіх ТК в Угорщині); 2. - Фотонні детектори; 3. - Вимірювання сили та маси; 8. - Метрологія; 11. - Метрологічні рекомендації; 13. - Вимірювання в біології та медицині;
Технічні комітети ІМЕКО сприяють обміну інформацією між спе-ціалістами різних країн світу кожний за своєю тематикою.
Вимірювання і метрологічні характеристики. Забезпечення єдності вимірів ■ Фізичні величини. ■ Одиниці фізичних величин. Міжнародна система одиниць БІ. ■ Вимірювання: основні поняття і характеристики. ■ Забезпечення єдності вимірів.
Екологія, як наука, потребує знань, які можливо здобути тільки шляхом вимірів. Виміри дають можливість усвідомити стан речей, дати їм характеристику, зробити порівняння, а на кінцевому етапі при-йняти рішення (тобто покращити ситуацію).
Вимірювання та використання їх результатів здійснюються згідно Закону про метрологію та метрологічну діяльність (стаття 10). Вимірювання у сфері поширення державного метрологічного нагляду можуть виконуватися вимірювальними лабораторіями за умови їх акредитації на право виконання вимірювань. Вимірювання, що здійснюються у сфері поширення державного метрологічного нагляду, мають виконуватися згідно з атестованими методиками виконання вимірювань. Результати вимірювань можуть бути використані за умови, якщо відомі відповідні характеристики похибок вимірювань. При виконанні вимірювань важливо мати інформацію про фізичні величини, їх характеристики, одиниці вимірювань та забезпечити єдність вимірів.
1.2.1. Фізичні величини
Людина у своєму прагненні пізнати фізичні об’єкти - об’єкти пі-знання - виділяє деяку відокремлену кількість властивостей, загальних у якісному відношенні для ряду об’єктів, але індивідуальних для кожного з них в кількісному відношенні. Такі властивості отримали назву фізичних величин (ФВ).
Фізичні величини розрізняють в якісному і кількісному відношен-ні. Якісна сторона - визначає вид величини (довжина, маса, теплоєм-кість, вологість, тиск, температура тощо), а кількісна її розмір. ■ Фізична величина - властивість, спільна в якісному від-ношенні для багатьох фізичних об’єктів і індивідуальна в кі-лькісному відношенні для кожного з них. ■ Розмір фізичної величини - кількісний склад властивості в даному об’єкті. Розмір фізичної величини існує об’єктивно, незалежно від того, що ми знаємо про неї. Фізичні величини, як і об’єкти, яким вони притаманні, існують у часі і просторі. Тому загалом їх розміри, а у векторних величинах і напрямки, є функціями часу і координат простору. Якщо розміри скалярних, або розміри і напрямки векторних величин не змінюються то вони звуться сталими (незмінними), якщо змінюються, то - змінними величинами. ■ Значення ФВ - це кількісна оцінка вимірюваної величини, повинна бути не тільки числом, а числом іменованим. Результат вимірювання повинен бути відображений у визначених одиницях, прийнятих для даної величини. Фізичну величину, якій за визначенням привласнено числове значення, яке дорівнює одиниці, прийнято називати одиницею фізичної величини. Таким чином, значення фізичної величини це її оцінка у вигляді деякого числа. Наприклад, маса 101 кг, довжина 91 м тощо.
В метрології розрізняють істинне (шукане) і дійсне значення фізичних величин. Істинне значення фізичної величини, яке ідеальним чином відображає в якісному і кількісному відношенні відповідну властивість об’єкту, повинно бути вільне від похибок вимірювань. Так як усі фізичні величини знаходяться експериментальним або дослідним шляхом і їх значенню притаманні помилки вимірювань, то істинне значення фізичних величин залишається невідомим.
Значення фізичних величин, що знайдене експериментальним або дослідним шляхом і настільки наближене до істинного значення, що для визначеної мети може бути використано замість нього, носить на-зву дійсного значення фізичних величин. При експериментальних або дослідних вимірюваннях значення фізичних величин, знайдене з допустимою по технічним вимогам похибкою, приймається за дійсне значення.
Фізичні величини в залежності від множини розмірів, які вони можуть мати при вимірюваннях у обмеженому діапазоні, діляться на аналогові (безперервні) та дискретні (квантовані по рівню). Аналогова величина може мати у заданому діапазоні нескінченну множену розмірів (така величина практично не змінюється у часі, а якщо змінюється то дуже повільно). Дискретна величина має у заданому діапазоні тільки лічену множину розмірів. Фізична величина, яка перебуває у причинно-наслідкових зв’язках з іншими величинами, є їх функцією, в тому числі функцією часу. Функція часу - це процес, тобто послідовна в часі зміна розміру величини, а також величина окремий випадок процесу.
Якщо значення величини можна заздалегідь точно передбачити на підставі причинно-наслідкових зв’язків з іншими величинами то її називають детермінованою. Коли значення величини ніякому передбаченню не піддається, то вона - індетермінована.
Проміжне місце займають випадкові величини, частина причинно- наслідкових зв’язків яких з іншими величинами відома, а частина не відома. Тому випадкова величина має дві складові - детерміновану та індетерміновану. Щодо вимірювань, теоретично всі величини можна трактувати як випадкові з різним співвідношенням між детермінованою і індетермінованою складовими. Практично, якщо детермінована складова велика, а індетермінована менша від допустимої похибки, з якою треба знайти значення даної величини, то ця величина трактується як детермінована і навпаки. Таким чином, чим менша допустима похибка визначення значення величини, тим більш треба враховувати її характер - поділ на детерміновану та індетерміновану складові, тобто розглядати величину як випадкову.
На підставі викладеного видно, що вимірювана величина і тим більш результат вимірювань, одержаний з похибкою (дійсне значення), 1 самі похибки повинні трактуватися як випадкові величини.
Основні визначення:
Дійсне значення - це значення фізичної величини, знайдене екс-периментальним шляхом і настільки наближене до істинного значення, що з певною метою може бути використане замість нього. Це значення змінюється залежно від необхідної точності вимірювань. При технічних вимірюваннях значення фізичної величини, знайдене з допустимою похибкою, приймається за дійсне значення.
Істинне значення фізичної величини - це значення, яке ідеально віддзеркалює властивості даного об'єкта як в кількісному, так і в якіс-ному відношенні. Воно не залежить від засобів нашого пізнання і є тією абсолютною істиною, до якої ми прагнемо і хочемо записати її у вигляді числового значення.
Одиниця фізичної величини - фізична величина, значення якої рі-вне одиниці.
За характером взаємозалежності фізичні величини поділяються на основні і похідні. Наприклад - Міжнародна система СІ (7 основних,
2 додаткових та багато видів похідних одиниць).
Основна фізична величина - це фізична величина, що входить у систему і умовно прийнята за незалежну від інших величин цієї систе-ми (наприклад: маса - 1 кг., довжина - 1 м.).
Похідна фізична величина - це фізична величина, що входить у систему і визначається через основні величини цієї системи (напри-клад: прискорення, м / с2).
За особливістю додавання фізичні величини поділяють на - адити-вні, неадитивні.
Адитивні величини додаються (наприклад, маси тіл).
Неадитивні, які не додаються (наприклад, щільність, яка вимірю-ється шляхом інших вимірів).
За наявністю або відсутністю розмірності фізичні величини поділяють на розмірні та безрозмірні (або відносні).
Розмірна фізична величина - величина в розмірності якої показ-ник ступеня розмірності хоча б однієї з однакових величин не дорів-нює нулю.
Безрозмірна (відносна) величина - є відношення даної фізичної величини до однорідної. Застосовується для різного роду характерис-тик (наприклад, коефіцієнт корисної дії).
Відносні величини мають різні форми вираження: частка - база порівняння прийнята за одиницю - 1; відсоток (%) - база порівняння прийнята за 100, (1% = 10 -2); проміль (% о) - база порівняння прийнята за 1000 (1% о = 10 -3); продеціміль (% оо) - база порівняння прийнята за 10000 (1% оо = 10 -4); просантіміль (% ооо) - база порівняння прийнята за 100000 (1% ооо = 10 -5); мільйонні долі (ррт) - база порівняння прийнята за 1000000 (Іррт = 10 -6) і т.д. Логарифмічною величиною називають логарифм відношення фі-зичної величини до однорідної величини (наприклад, бел, децибел).
За способом отримання числового значення вимірювальної фі-зичної величини всі вимірювання діляться на прямі, побічні, сукупні, сумісні.
Прямі - це такі вимірювання, коли значення вимірювальної вели-чини знаходять прямо із дослідних значень (порівняння розміру з розміром, або показів вимірювального приладу). Наприклад, вимірювання довжини лінійкою, температури - термометром.
Побічні - це такі, при яких значення вимірювальної величини зна-ходять за проміжним результатом прямих вимірів інших величин, зв'язаних із вимірювальною величиною відомою залежністю. Наприклад, потужність Р = І*и знаходимо за результатами виміру напруги V вольтметром і сили струму І амперметром.
Сукупні - проводять для декількох однакових фізичних величин, значення яких знаходять методом рішення системи рівнянь. Напри-клад, знаходження струмів в складній електричній мережі методом контурних струмів.
Сумісні - виконують для двох і більше не однакових фізичних ве-личин, їх значення знаходять при розв'язанні одного або системи рів-нянь.
1.2.2. Одиниці фізичних величин. Міжнародна система одиниць БІ
В Україні (згідно статті 6 Закону України про метрологію та метрологічну діяльність) при вимірах застосовуються одиниці вели-чин Міжнародної системи одиниць, прийнятою Генеральною конференцією з мір та ваг і рекомендованої Міжнародною організацією законодавчої метрології. Найменування, позначення, правила написання і застосування одиниць величин, а також застосування на території держави, нарівні з ними, несистемних одиниць величин встановлює Уряд, за винятком випадків, передбачених актами національного законодавства. Характеристики і параметри продукції, що поставляється на експорт, у тому числі засобів вимірів, можуть бути виражені в одиницях величин, установлених замовником.
Системи одиниць фізичних величин. Питання про системи оди-ниць, принципи їх побудови, вибір раціональної системи одиниць ба-гаторазово обговорювалось метрологами, фізиками, та міжнародними організаціями.
I
I Система одиниць - це сукупність незалежних і похідних одиниць, які охоплюють всі або деякі частини вимірів, яка створена таким чином, що співвідношення між одини-цями визначаються рівняннями залежності, за винятком ві-дносин між одиницями вибраними незалежними.
Система одиниць складається із основних, похідних та додаткових, системних та позасистемних, кратних та часткових, розмірних та безрозмірних. Сукупність основних та похідних одиниць називають системою одиниць фізичних величин ОФВ (метр, кілограм, секунда, ампер, кельвін, кандела, моль). Якщо одиниці деяких розмірів установлюють довільно, незалежно один від одного такі одиниці називають основними, а одиниці інших розмірів, що виражаються через основні - називають похідними. Одиниці величин, які не належать ні до основних, ні до похідних, називаються додатковими. Одиниці фізичних величин, що задовольняють будь-якій системі одиниць, називають системними, а які не входять до жодної із систем - позасистемними (літр, калорія тощо). Позасистемні одиниці, що визначаються із відношення двох значень величин, називаються логарифмічними (наприклад, бел, децибел). Одиниця, що в ціле число разів більша системної або позасистемної одиниці, називається кратною ( 1км, хвилина тощо). Одиниця, що в ціле число разів менша від системної, або позасистемної одиниці, називається частковою (міліметр, мілісекунда тощо). Величина, в розмірності якої хоча б один показник розмірності відмінний від 0, називається розмірною величиною, в розмірності якої всі показники розмірності дорівнюють нулю - безрозмірною.
При проведенні вимірювань користуються прийнятою міжнарод-ними стандартами системою одиниць SI.
Міжнародна система одиниць фізичних величин SI. Генера-льна конференція з мір та ваг (ГКМВ) у 1954 р. визначила шість осно-вних одиниць фізичних величин для використання у міжнародних від-носинах: метр, кілограм, секунда, ампер, градус кельвіна і світла.
11-а Генеральна конференція з мір та ваг у 1960 році затвердила міжнародну систему одиниць, що позначається SI (від початкових лі-тер французької назви Systeme International d ‘Unites), на українській мові - СІ. В наступних роках Генеральна конференція прийняла ряд доповнень і змін, у результаті яких в системі стало сім основних оди-ниць, додаткові і похідні одиниці фізичних величин, а також розроби-ла наступне визначення основних одиниць.
Основні одиниці SI: • одиниця довжини - метр - довжина шляху, котру проходить світло у вакуумі за 1/299792458 долю секунди; • одиниця маси - кілограм - маса, що дорівнює масі міжнарод-ного прототипу кілограма; • одиниця часу - секунда - тривалість 9192631770 періодів ви-промінювання, яке відповідає переходу між двома надтонкими рівня-ми основного стану атома цезію - 133 при відсутності збурення з боку зовнішніх полів; • одиниця сили електричного струму - ампер - сила незмінного струму, який при проходженні по двох паралельних провідниках безконечної довжини та мізерно малого кругового перерізу, що знаходяться на відстані 1 м один від одного у вакуумі, створював би між цими провідниками силу, що дорівнює 2*10-7 на кожний метр довжини; • одиниця термодинамічної температури - кельвін -1/273,16 частина термодинамічної температури потрійної точки води. Допускається також застосування шкали Цельсія; • одиниця кількості речовини - моль - кількість речовини сис-теми, що містить стільки ж структурних елементів, скільки атомів міс-тить нуклід вуглецю - 12, масою 0,012 кг; • одиниця сили світла - кандела - сила світла у заданому на-прямку джерела, що випромінює монохроматичне випромінювання частотою 540*1012 Гц, енергетична сила якого в цьому напрямку складає 1/683 Вт/ср.
Міжнародна система ЗІ вважається найбільш досконалою і універсальною в порівнянні з попередніми. Крім основних одиниць в системі ЗІ є додаткові одиниці для вимірювання плоского і просторового кута - радіан і стерадіан відповідно, а також велика кількість похідних одиниць простору і часу, механічних величин, електричних і магнітних величин, теплових, світлових, акустичних величин, а також іонізуючих випромінювань.
Після прийняття Міжнародної системи одиниць ГКМВ практично всі найкрупніші міжнародні організації включили її в свої рекоменда-ції з метрології і закликали всі країни - членів цих організацій прийня-ти її. В Україні система ЗІ офіційно була прийнята у 1963 році шляхом введення відповідного державного стандарту, причому слід врахувати, що в той час всі державні стандарти мали силу закону і були суворо обов’язковими для виконання. На сьогоднішній день система ЗІ дійсно стала міжнародною, але разом з тим застосовуються і несистемні одиниці, наприклад, тонна, доба, літр, гектар та ін. Основними перевагами системи ЗІ є: універсальність (тобто вона охоплює всі аспекти галузі вимірів); узгодженість (всі похідні одиниці утворені за єдиним правилом, яке виключає появу у формулах коефіцієнтів, що значно спрощує розрахунки); можливість створення нових похідних одиниць в міру розвитку науки і техніки на основі існуючих одиниць фізичних величин; одиниці системи у своїй більшості цілком практичні в користуванні та ін.
1.2.3. Вимірювання: основні поняття і характеристики
В загальному випадку вимірювання фізичних величин представляє собою багатоступеневий процес, складається як із самої процедури виміру, так і ряду підготовчих і заключних процедур, які необхідно виконувати до і після виконання самих вимірів. Процес виміру можливо розділити на такі етапи:
До початку вимірювального експерименту необхідно вирішити ряд питань підготовки, планування і організації вимірів основними з яких є: мета і завдання вимірів, наявність інформації про об'єкт (попередні виміри, діапазон та ін.), модель об'єкта і фізичні величини, вимірювальні параметри, умови вимірювання і величини, які впливають на хід роботи, похибки вимірів, методики вимірів та ін.
Основні поняття вимірювань:
Вимірювання - це знаходження фізичної величини експеримента-льним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів.
Вимірювальні прилади - це засоби вимірювань, призначені з метою вироблення сигналу вимірюваної інформації у формі, що доступна для безпосереднього сприйняття спостерігачем.
Засіб вимірювальної техніки - технічний засіб, який застосовуєть-ся під час вимірювання і має нормовані метрологічні характеристики.
Засоби вимірювань - це технічні засоби, що використовуються при вимірюваннях і які мають нормовані метрологічні характеристики.
Метод вимірювань - сукупність прийомів використання принципів і засобів вимірювань (метод заміщень, метод збіжності, метод порів-няння з мірою, нульовий метод та ін.).
Методика виконання вимірів — сукупність операцій і правил, ви-конання яких забезпечує одержання результатів вимірів з відомою погрішністю.
Міри - це засоби вимірів у вигляді тіла або влаштування, яке приз-начене для відтворення величини одного або декількох розмірів, зна-чення яких відомі з необхідною для вимірів точністю.
Результат вимірювання - значення фізичної величини, знайдене шляхом її вимірювання.
Характеристики результату вимірювання (його якості). Якість вимірів характеризується точністю, достовірністю, правильністю, збі-жністю, розміром похибок вимірів:
Достовірність оцінки похибок визначають на основі законів теорії імовірності і математичної статистики.
Метрологічні характеристики. Всі засоби вимірювань мають певні метрологічні характеристики. Схема метрологічних характерис-тик дана на рис. 1.2.1
Рис. 1.2.1. Схема метрологічних характеристик.
Міри характеризуються номінальним і дійсним значеннями. Номінальне значення міри - це значення величини, що вказане на мірі або приписане їй.
Дійсне значення міри - це дійсне значення величини, що відтворюється мірою.
Вимірювальні прилади складаються з чутливого елемента, який знаходиться під безпосередньою дією фізичної величини, вимірювального механізму та відлікового пристосування. Відлікове пристосування показуючого приладу має шкалу і покажчик, що виконаний у вигляді матеріального стрижня-стрілки, або у вигляді променя світла - світлового покажчика. Шкала має сукупність відміток і проставлених біля деяких із них чисел відліку, що відповідають ряду послідовних значень величини.
Основними метрологічними характеристиками вимірювальних приладів є: ціна поділки шкали, початкове і кінцеве значення шкали, діапазон показань, межа вимірювань, варіація показів, стабільність засобу вимірювання, вимірювальне зусилля приладу, клас точності засобу вимірювання.
Ціна поділки шкали - це різниця значень величини, що відповідає двом сусіднім відміткам шкали. Чутливість приладу визначається від-ношенням сигналу на виході приладу до викликаної ним зміни вимі-рюваної величини.
Початкове і кінцеве значення шкали - це найменше і найбільше значення вимірюваної величини, що визначена на шкалі.
Діапазон показань - це область значень вимірюваної величини, для якої нормовані допустимі похибки приладу.
Межа вимірювань - це найбільше або найменше значення діапазону вимірювань.
Варіації показів - це різниця показів приладу, що відповідають да-ній точці діапазону вимірювань при двох напрямках повільних вимі-рювань показів приладу.
Стабільність засобу вимірювання - це якість засобу вимірювання, що відображає незмінність в часі його метрологічних характеристик.
Вимірювальне зусилля приладу - це сила, що створюється приладом при контакті з виробом і діє по лінії вимірювання. Воно, як правило, викликається пружиною, яка забезпечує контакт чутливого елемента приладу, наприклад, вимірювального наконечника, з поверхнею вимірюваного об’єкта. При деформації пружини має місце зміна зусилля: різниця між найбільшим та найменшим значеннями - це максимальне коливання вимірювального зусилля.
Клас точності засобу вимірювання - це узагальнена його характе-ристика, визначена границями припустимих і додаткових похибок, а також іншими властивостями засобів вимірювання, що впливають на їх точність і визначаються стандартами на окремі види засобів вимі-рювання. Клас точності, хоч і характеризує сукупність метрологічних характеристик даного засобу вимірювання, однак не визначає одноз-начно точність вимірювань, оскільки остання залежить від методу ви-мірювання і умов їх виконання.
1.2.4. Забезпечення єдності вимірів
Єдність вимірів є однією з функцій державного управління, оскі-льки є обов'язковою передумовою ефективного господарювання, тор-гівлі, раціонального використання ресурсів, наукової та інших видів діяльності, а також безпечності продукції для життя і здоров'я людей, її сумісності, взаємозамінності, охорони навколишнього середовища.
Регулювання відносин в області забезпечення єдності вимірів здійснюється відповідно до національного законодавства держав- учасників Співдружності. Міжпарламентська Асамблея держав- учасників Співдружності, керуючись рішеннями Генеральної Асамб-леї, прийняла Закон про забезпечення єдності вимірів як рекоменда-ційний документ в області забезпечення єдності вимірів в усіх держа- вах-учасниках Співдружності. Якщо міжнародним договором (згідно Закону про забезпечення єдності вимірів, стаття 3) встановлені інші правила, чим ті, котрі утримуються в національному законодавстві в області забезпечення єдності вимірів, то застосовуються правила між-народного договору.
Єдність вимірів являється характеристикою якості вимірів, яка полягає в тому, що результати виражаються в законних одиницях, розміри яких рівні розмірам відтворених величин, а похибки результатів вимірів відомі із заданою імовірністю і не виходять за встановлені межі. І
Єдність вимірів — це стан вимірювань, за якого їх ре-зультати виражено в прийнятих одиницях і похибки вимірю-вань відомі з заданою імовірністю;
Єдність вимірювань необхідна для того, щоб можна було порівнювати результати вимірювань, виконаних в різних місцях, в різний час, з використанням різних методів і засобів вимірювань.
Державне керування (Стаття 4 Закону про забезпечення єдності вимірів). діяльністю по забезпеченню єдності вимірів здійснює націо-нальний орган по метрології (НОМ). НОМ затверджує нормативні до-кументи по забезпеченню єдності вимірів, що встановлюють метроло-гічні правила і норми і підмети обов'язковому застосуванню на тери-торії держави. Єдність вимірювань забезпечується системою стандар-тів державної системи вимірювань ДСТУ 2681, ДСТУ 2682, ДСТУ 3231, ДСТУ 3214 тощо.
Основні терміни і їх визначення. Основні визначення термінів наведені в Декреті КМ про забезпечення єдності вимірювань (Ст.1) та в ДСТУ 2681-94 "Державна система забезпечення єдності вимірювань. Метрологія. Терміни та визначення":
державний еталон - первинний або спеціальний еталон, офіційно затверджений як вихідний для країни;
засіб вимірювань - технічний засіб, що використовується для ви-мірювань і має нормовані метрологічні властивості;
калібрування засобів вимірювань - сукупність операцій, що вико-нуються з метою визначення дійсних значень метрологічних характе-ристик і придатності засобів вимірювань до застосування;
повірка засобів вимірювань - визначення спеціально уповноваже-ним метрологічним органом похибок засобів вимірювань і встанов-лення їх придатності до застосування;
Залежно від рівня розвитку науково-технічного прогресу та реко-мендацій Міжнародної організації законодавчої метрології визначення цих термінів може уточнюватися Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації у нормативних документах на терміни і визначення.
Еталони як засіб вимірювання. Зберігання та відтворення оди-ниць вимірювань з метою передачі їх, розмірів засобам вимірювальної техніки, які застосовуються на території України, забезпечується державними еталонами. Державні еталони є виключно державною власністю та затверджуються ДКТРСП України і перебувають у його віданні. Міжнародні еталони зберігаються у Міжнародному бюро з мір та ваг. Однією з основних вимог, які ставляться до еталонів, є точність. Як правило, створення, зберігання, застосування, відтворення еталонів регламентовано певним стандартом країни. Наприклад, ДСТУ 3231-95 "Метрологія. Еталони одиниць фізичних величин: основні положення, порядок розроблення, затвердження, реєстрації, зберігання та застосування". Розробляються стандарти і на повірочні схеми з використанням еталонів, зокрема для концентрації газів у газових середовищах (ДСТУ 3214-95). Питаннями розробки, зберігання, вдосконалення еталонів займаються науково-дослідні інститути ДКТРСП України. Еталони складають особливу групу засобів вимірювання.
Еталон - це засіб вимірювання, що забезпечує відтворення і зберігання одиниці вимірювань одного чи декількох значень, а також передачу розміру цієї одиниці іншим засо- | бам вимірювальної техніки.
Еталони для посередніх вимірювань фізичної величини не застосовуються, а використовуються для передачі розміру одиниць іншим засобам вимірювань.
За точністю відтворення розмірів одиниць і за службовим призна-ченням еталони поділяються на дві групи: первинні і вторинні. Пер-винним називають еталон, якій забезпечує відтворення розміру фізич-ної величини з найвищою в державі точністю. Вторинним називають еталон, що відтворює розмір одиниці фізичної величини по первинно-му та періодично звіряється з ним.
В свою чергу первинні еталони поділяються на спеціальні, держа-вні, вихідні; вторинні еталони поділяються за метрологічним призна-ченням на: еталони-копії, еталони-свідки, еталони-порівняння, робочі еталони.
Для наочності видів еталонів дана схема (рис. 1.2.2.).
Первинні еталони. Якщо еталон відтворює одиницю з найбільш високою в країні точністю, то він називається первинним. Первинні еталони основних одиниць відтворюють одиницю відповідно до її ви-значення.
Спеціальний еталон відтворює одиницю в особливих умовах, в яких пряма передача розміру одиниці від існуючих еталонів технічно неможлива з необхідною точністю (високий тиск, температура і т. ін.). Він замінює в цих умовах первинний еталон. Рис. 1.2.2. Схема видів еталонів.
Державний еталон - офіційно затверджений первинний еталон, який забезпечує відтворення одиниці вимірювань та передачу її розміру іншим еталонам з найвищою у країні точністю; це первинний або спеціальний еталон, офіційно затверджений як вихідний для країни (в окремих випадах може бути використаний спеціальний еталон). Інакше державний еталон - це офіційно затверджений первинний еталон у якості вихідного для держави.
Державний еталон одиниці величини — еталон одиниці величи-ни, визнаний рішенням уповноваженого на те державного органа в якості вихідного на території своєї держави.
Вихідний еталон - еталон, який має найвищі метрологічні влас-тивості серед еталонів, що є на підприємстві чи в організації.
Вторинні еталони створюються і затверджуються в тих випад-ках, коли це необхідно для організації повірочних робіт, для збереження і меншого зносу державного еталона.
Еталон-копія — це вторинний еталон, призначений для збережен-ня одиниці й передачі її розміру робочим еталонам.
Еталон порівняння - це вторинний еталон, призначений для порів-няння еталонів, які з тих чи інших причин не можуть бути безпосеред-ньо порівняні один з одним.
Еталон-свідок — це вторинний еталон, призначений для перевірки збереження державного еталона, для заміни на випадок пошкодження або втрати. Еталон-свідок використовується лише тоді, коли державний еталон є невідтворним.
Робочий еталон - це вторинний еталон, призначений для збере-ження одиниці і передачі її розміру зразковим засобам вимірювання найбільш високої точності, Він призначений для повірки чи калібру-вання засобів вимірювальної техніки.
Еталон передавання - це вторинний еталон, що призначається для взаємного порівняння еталонів, які за тих чи інших обставин не мо-жуть бути звірені безпосередньо.
Груповий еталон - еталон, до складу якого входить група ЗВТ або група еталонів.
Усі засоби вимірювання, які використовуються не для передачі розміру одиниць, а для практичного вимірювання називаються робочими засобами вимірювальної техніки. Робочі засоби вимірювальної техніки забороняється використовувати для перевірки.
Калібрування засобів вимірювальної техніки - це визначення в певних умовах або контроль метрологічних характеристик засобів ви-мірювальної техніки, на які не поширюється державний метрологічний нагляд. Засоби вимірювальної техніки, які підлягають державним випробуванням (згідно із статтею 18 Закону про метрологію та метрологічну діяльність) і на які не поширюється державний метрологічний нагляд, підлягають калібруванню під час випуску з виробництва. Необхідність проведення калібрування в експлуатації засобів вимірювальної техніки, на які не поширюється державний метрологічний нагляд, визначається їх користувачем.
Калібрування проводиться метрологічними службами юридичних осіб з використанням еталонів, супідрядних державним еталонам оди-ниць величин. Результати калібрування засобів вимірів засвідчуються каліброваним знаком, нанесеним на засоби вимірів, або свідченням (сертифікатом) про калібрування, а також записом в експлуатаційних документах.
Повірка засобів вимірювальної техніки. Повірку засобів вимірювальної техніки здійснюють з метою встановлення або підтвердження придатності засобів вимірювальної техніки до застосування. Під терміном "повірка" розуміють визначення метрологічним органом похибок засобів вимірювальної техніки і встановлення його придатності для вимірів. I
I Повірка засобів вимірювальної техніки - це встановлення придатності засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, до засто-сування на підставі результатів контролю їхніх метрологі-чних характеристик.
Державну повірку засобів вимірювальної техніки виконують органи державної метрологічної служби, а калібровку виконують метрологічні служби підприємств, організацій та міністерств. Державній пові- рці підлягають вихідні засоби вимірювальної техніки і робочі засоби, які застосовуються в охороні здоров'я; при виробництві медикаментів; при здійсненні заходів щодо охорони навколишнього середовища; при виконанні робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції і т.д. Засоби вимірювальної техніки, що не підлягають державній повір- ці, калібруються відомчими метрологічними службами. Крім повірки, державні метрологічні організації проводять випробовування - встановлення придатності до випуску засобів вимірювальної техніки на конструкторських заводах.. Повірку можуть здійснювати тільки ті ор-гани, які акредитовані ДКТРСП України. Фахівці територіальних ор-ганів, які проводять державну повірку засобів вимірювання, повинні бути атестовані і володіти статусом повірника згідно з процедурою ДКТРСП.
Похибки вимірів і засобів вимірювальної техніки ■ Поняття про похибки вимірювань, класифікація похибок. ■ Випадкові та систематичні похибки. ■ Похибки вимірювань параметрів навколишнього середовища.
Процедура вимірювання складається з декількох основних етапів: прийняття моделі об'єкту вимірювання; вибір методу вимірю-вання; вибір засобів вимірювань; проведення розрахунків з метою об-рання числового значення результату вимірювання. Різного роду недоліки, властиві цим етапам, призводять до того, що результат вимірювання відрізняється від істинного значення вимірюваної величини. Величина, що характеризує відхилення результату вимірювання від істинного значення вимірюваної величини, називається похибкою вимірювання.
Похибки є властивістю будь-якого вимірювання, вони обумовлені пізнавальним характером процесу вимірювання відносно до наших знань. В науці слово "похибка" не має звичайного значення чогось невірного. Похибки, власне, не слід відносити до помилок експериме-нтатора, їх не можливо уникнути, намагаючись бути дуже уважним. Найкраще, на що можна розраховувати - це звести похибки до міні-муму і надійно розрахувати їх величини. Жодне з вимірювань, як би ретельно воно не проводилося, не може обійтись без похибок. Тому до задачі вимірювання входить не тільки визначення значення фізичної величини, але також й оцінка похибки, що була допущена під час вимірювань. Тому вимірювання вважається закінченим тільки в тому випадку, якщо відомо, з якою похибкою воно здійснене.
1.3.1 Поняття про похибки вимірювань, класифікація похибок ■
Похибка вимірювання - це відхилення результату вимірювання від істинного значення вимірювальної величини. Причин, що призводять до появи похибок при вимірюваннях, надзвичайно багато. Вони зумовлені: недостатнім знанням властивостей досліджуваного об'єкта; недосконалістю методів та засобів вимірю-вань, властивістю вимірювального об'єкта; динамічними умовами ви-мірів; похибкою шкали; округленням результатів вимірювання впли-вом навколишнього середовища тощо. Звичайно, одним з основних завдань при проведенні будь-якого вимірювання є виявлення та усу-нення причин та завад, що призводять до появи похибок. Аналізуючи причини виникнення похибок, необхідно виділяти ті, які най більш істотно впливають на результат вимірів.
В залежності від причин всі похибки розподілені на групи. Класи-фікація похибок вимірів наведена на рис.1.3.1.
Похибки методу вимірювання - спричинені недосконалістю цьо-го методу, а також недостатністю обгрунтування С його теорії, засто-суванням наближених формул для спрощення розрахунків тощо.
Інструментальні похибки - складова похибок вимірювання - зу-мовлена недосконалістю засобів вимірювальної техніки. Ця похибка також може бути обумовлена конструктивними та технологічними недоліками. Наприклад, через неточність виготовлення та нестабільності елементів засобів вимірювальної техніки, неправильне градуювання шкали приладу тощо.
Суб'єктивні (особисті) похибки - як правило, є наслідком особи-стих властивостей спостерігача (експериментатора), які зумовлені особливостями його організму (недосконалість зору, втомленість тощо).
Основна похибка - похибка, яка виникає за нормальних умов застосування засобів вимірювальної техніки. Ця похибка нормується і вказується у відповідних документах (технічному паспорті, формулярі).
Додаткова похибка - обумовлюється відхиленням однієї чи декі-лькох впливових величин (температури, тиску, вологості тощо) від нормального значення. Значення додаткової похибки, як і основної, нормується і вказується у відповідних технічних документах.
Систематична похибка - складова похибки, яка залишається сталою або закономірно змінюється при повторних вимірюваннях однієї і тієї ж величини. Вони зумовлені впливом на результат вимірювання багатьох факторів, дію яких не усунуто та не прийнято до уваги. Ці фактори можуть бути або постійно діючими, або закономірно змінюватись. На практиці повне усунення систематичних похибок неможливе, отже, результат будь-якого вимірювання містить залишки не виключених систематичних похибок.
Випадкова похибка - це та складова похибки, яка за повторних вимірювань однієї й тієї ж величини, проведених за допомогою одного й того ж приладу, в однакових умовах, з однаковою старанністю, дасть результати спостережень, що мають відрізнятись один від одного. Це вказує на те, що при багаторазових вимірюваннях результати спостережень та їх похибки є випадковими величинами. Іншими словами, результат будь-якого вимірювання "обтяжений" випадковими похибками.
Груба похибка - це похибка вимірювання, яка істотно перевищує очікувану за даних умов похибку.
Статична похибка - похибка при вимірюванні постійної в часі величини. Наприклад, похибка вимірювання постійного струму тощо.
Динамічна похибка - різниця між похибкою в динамічному ре-жимі (похибка при вимірюванні змінної в часі величини) і статичною похибкою, яка відповідає значенню виміряної величини у відповідний момент часу.
Абсолютна похибка вимірювання —це алгебраїчна різниця між отриманим при вимірюванні значенням та істинним значенням вимі-рюваної величини:
ДХ= Хе - X
де ДХ - абсолютна похибка вимірювання; Хе — результат вимірювання; X — істинне значення вимірюваної величини.
Оскільки істинне значення вимірюваної величини невідоме, то його замінюють на дійсне (яке має бути наближеним до істинного). Таким чином, Ах визначається:
АХ = Хе - Хд,
де Хд - дійсне значення вимірюваної величини.
Абсолютна похибка визначається в одиницях величини, яка вимі-рюється.
Відносна похибка - відношення абсолютної похибки вимірювання до істинного значення вимірюваної величини:
дх = АХ / Х * 100%
Відносна похибка виражена в безрозмірних одиницях (або у відсотках). На практиці замість істинного значення використовують дійсне значення.
Приведена похибка - відношення абсолютної похибки до норму-ючого значення вимірюваної величини:
у = АХ / Хн
де Хн - нормуюче значення.
Нормуюче значення приймають рівним:
Якщо провести глибокий аналіз класифікації похибок в залежності від причин виникнення, способів урахування та виключення їхнього впливу на результат вимірювання, то переважно похибки - це систематичні, випадкові та грубі. На практиці далеко не завжди вдається чітко розмежувати випадкові та систематичні похибки. Наприклад, при зміні положення променя зору спостерігача відносно до типового стрілочного приладу (наприклад, звичайний годинник) результати зняття даних будуть змінюватися. Цей ефект називається паралаксом, і він призводить до того, що істинне зняття даних з шкали розташоване навпроти стрілки. Навіть дуже старанний експериментатор не в змозі розташувати промінь зору завжди точно навпроти стрілки; отже, вимірювання будуть містити малі похибки, пов'язані з паралаксом, і ці похибки будуть явно випадковими. З іншого боку, необережний експериментатор, який поставить стрілочний прилад з боку від себе і забуде про вплив паралаксу, привнесе систематичну похибку до усіх своїх розрахунків. Таким чином, один й той же ефект, паралакс, може призвести до випадкових похибок в одному випадку і систематичних — в іншому.
Систематичні похибки є найбільш небезпечними; їхнє ви-явлення пов'язане з рядом ускладнень. Часто спостерігач не знає про природу виникнення деяких систематичних похибок, а в ряді випадків навіть не має уявлений про їх існування. В залежності від причин виникнення систематичні похибки поділяють на інструментальні, суб'єктивні, похибки методу та зовнішніх впливів. Таким чином, можна зробити висновок, що поява систематичних похибок пов'язана здебільшого з недоліками засобів вимірювальної техніки або обранням методів вимірювання. Виключення систематичних похибок в процесі вимірювання досягається використанням тих чи інших засобів вимірювань, які дозволяють або виключити похибку, що є наслідком впливу будь-якого джерела, або встановити наявність цього джерела й оцінити ступінь його впливу. Виключенню таким шляхом піддаються головним чином інструментальні похибки та похибки від зовнішніх впливів. При цьому використовується ряд способів, основні з них - заміщення та компенсації.
Випадкові похибки не можуть (як систематичні) бути виклю-чені з результатів вимірювання, проте у випадку проведення досить великої кількості вимірювань методи математичної статистики та тео-рії ймовірності дозволяють оцінити величину випадкової похибки. Як приклад проявів випадкових та систематичних похибок розглянемо вимірювання точно визначеної довжини за допомогою лінійки. Одне у джерел похибки - це необхідність в інтерполяції між мітками (познач-ками) шкали, і ця похибка явно випадкова. При інтерполяції ми з рів-ною ймовірністю як перевищуємо, так і не перевищуємо результати вимірювання. Але є також ймовірність того, що лінійка дефектна, а це джерело похибки буде, певно, призводити до систематичної похибки. Якщо лінійка розтягнута, ми завжди применшуємо результат, якщо стиснута — завжди перевищуємо.
Подібно цьому прикладу, всі вимірювання піддані як випадковим, так і систематичним похибкам. В свою чергу, при аналізі систематич-них похибок слід вважати, що випадкові похибки відсутні. Сумарна похибка, що характеризує точність вимірювання знаходиться шляхом підсумовування систематичної та випадкової похибки за визначеними правилами.
За характером зміни систематичні похибки поділяють на постійні, прогресивні, періодичні (похибки, які змінюються за складною зако-номірністю).
Постійні похибки - це похибки, які довгий час зберігають своє значення, наприклад, протягом всього часу вимірів. Такі похибки тра-пляються досить часто (у мір довжини, у гирях).
Прогресивні похибки - це похибки, які безперервно зростають або зменшуються. До таких похибок належать, наприклад, похибки вна-слідок спрацювання обладнання при виготовленні деталей або акуму-ляторних батарей і т.д.
Періодичні похибки - це похибки, значення яких є періодичною функцією часу або іншою функцією. Наприклад, в секундомірів, інди-каторів часового типу.
Похибки, які змінюються за складним законом, виникають внаслі-док сумісної дії декількох систематичних похибок. Вплив різних за своєю природою систематичних похибок на результат вимірів інколи співпадає за формою і умовами їх виявлення. В цьому випадку опера-ції за винятком різних похибок можливо суміщати.
1.3.3. Похибки вимірювань параметрів навколишнього середо-вища
При вирішенні масштабних екологічних проблем необхідно вико-ристовувати мільйони результатів, обробляти і порівнювати їх, що можливо тільки за умови їх повного порівняння. Характерно також відмітити розширення діапазонів вимірів для всіх величин (температуру в наш час виміряють до значень декількох мільйонів градусів). Тому необхідно проводити вимірювання, вміти дати їм оцінку, визначити точність і похибку результатів, щоб знати достовірну інформацію про явища та процеси. Під час вимірів значення можуть досягти від дуже малих (порядку 10-12) до дуже великих значень (порядку 109-1018).
Вимірювання параметрів навколишнього середовища дуже складний в багатьох випадках процес і включає багато різноманітних операцій, виконання яких може бути пов’язане з помилками. Так можливі помилки при відборі та обробці середньої проби, при взятті навіски, при осадженні і фільтруванні, промиванні і зважуванні осаду. Природно, що всі вони скажуться на результатах аналізу. Як би ретельно не виконувалось визначення, результат його завжди містить деяку похибку, тобто відрізняється від дійсного вмісту визначаючого компонента в речовині. Всі похибки підрозділяють на 2 групи: систематичні і випадкові.
Систематичні похибки обумовлені постійними причинами, що пов’язані з застосованим методом. Тому їх можна передбачити або уникнути, чи внести в розрахунки необхідну поправку.
Найважливіші види систематичних похибок:
Випадкові похибки обумовлюються різного роду випадковими причинами: наприклад, різким підвищенням температури в сушильній шафі або в муфельній печі, потрапляння в розчин або тигель сторонніх речовин. Наперед передбачити і врахувати такі помилки неможливо. Щоб виключити вплив випадкових помилок на результати оцінки, виконується декілька паралельних визначень (звичайно 2). Якщо отримують близькі результати, то беруть середнє арифметичне. Зі збільшенням кількості повторних визначень, точність середнього арифметичного підвищується (до відомої межі) і, таким чином, зменшується величина відхилення від дійсного вмісту компонента в речовині, що аналізується. Відхилення результатів окремих визначень від середнього арифметичного характеризують відтворюваність того або іншого методу.
Помилки визначень виражають різними способами і підрозділяють на абсолютні і відносні.
Абсолютні похибки представляють різницю між знайденим ре-зультатом вимірювання і істинним вмістом компонента, що визнача-ється в досліджуваній речовині:
ДХ = X й - X. = X. - х0
най іст і 0
Наприклад, якщо істинний вміст кристалізованої води в хлориді барію ВаСї2 ■ 2Н2 О складає 14,75 масових часток (%), а в результаті аналізу було знайдено 14,68 масових часток (%), то абсолютна похибка визначення дорівнює: АХ = 14,68 -14,75 = -0,07% .
Відносні похибки представляють співвідношення абсолютної по-хибки з вимірюваною величиною, вираженою у відсотках:
0АХ = АХ : Х0 -100
Відносна похибка визначення кристалічної води складає: 0АХ = -0,07 : 14,75 -100 = -0,48%
Відносна похибка може мати як позитивне, так і негативне значення. Її використовують частіше, ніж абсолютну, так як вона краще характеризує точність визначення і є порівняною величиною для різних параметрів вимірювань. Під час аналізу похибки окремих операцій можуть частково або повністю компенсувати одна одну.
Правильні результати можна отримати тільки при дуже ретельно-му і уважному виконанні всіх операцій. Але, навіть в цьому випадку, не можна уникнути окремих похибок, тобто відхилення результатів вимірювання від дійсного значення величини, що вимірюється, так: похибка зважування на аналітичних терезах звичайно складає ± 0,0001г; перенесення навіски в склянку супроводжується невеликою утратою речовини; розчин навіски супроводжується виділенням сО2 ,
внаслідок чого окремі частинки розчину можуть бути винесені разом з газом зі склянки; багатократне промивання допомагає розчиненню частини осаду і переходу його в фільтрат; прожарювання при дуже низькій температурі також пов’язані із утратою речовини.
Частина відмічених і деяких інших похибок може бути одного знаку і додаватись або зовсім загашуватись, коли знаки протилежні. В підсумку знайдений результат завжди в більшій або меншій мірі відрізняється від дійсного. Можливі комбінації похибок для 16 паралельних аналізів і 4-х джерел похибок приведені в наступній таблиці 1.3.1.
№ паралельного Комбінація Значення випадкової Відносна частота визначення похибок похибки похибки 1 + + + + 4 1 2 - + + +" 3 + - + + > 2 4 4 + + - + 5 + + + — 6 + + 7 + н 8 - + + - » 0 6 9 н + + - + - 10 11 - + - + 12 н 13 - н » -2 4 14 15 — + - +] 16 -4 1 Таблиця 1.3.1
Ймовірні комбінації похибок
З даних табл. 1.3.1 видно, що чим менша випадкова похибка, тим частіше вона з’являється - нульова випадкова похибка з’являється в 6 випадках з 16; чим більша випадкова похибка, тим менша частота її виникнення: похибка в 2 одиниці спостерігається 4 рази з 16 визна-чень, в 4 одиниці - всього 1 раз.
Ймовірність з’явлення позитивних і негативних помилок однакова. Данні таблиці 1.3.1 подають ідеалізований приклад. Проте джерел похибки може бути значно більше ніж чотири, а самі похибки не обов’язково дорівнюють одна одній. Тому при обмеженому числі спостережень, встановлені закономірності далеко не завжди чітко проявляються, як у наведеному прикладі.
Закономірності розподілу випадкових помилок. Коли число спо-стережень (вимірів, визначень) дуже велике, випадкові похибки розподіляються за певними законами:
Графічне зображення сформульованих закономірностей представляє собою криву Гауса або криву нормального розподілу похибок (рис. 1.3.2). Рис. 1.3.2. Співвідношення ймовірностей ширини інтервалу
Довірча ймовірність з’явлення виміру, що лежить в області ±а, дорівнює 68,3 %, тобто випадкова похибка в 68 випадках з 100 будь- якого даного одиничного виміру менше або дорівнює ±а .
Аналогічно випадкові похибки будуть менше стандартного відхи-лення, тобто величиною 2: а
Звідси, кожне значення 2 залежить від довірчої ймовірності Р. Деякі інші значення 2 при різних значеннях довірчої ймовірності наведені нижче: Р, %50 68 80 90 95 96 99,7 99,9 Z ±0,67 ± 1,0 ± 1,29 ± 1,64 ± 1,96 ± 2,00 ± 3,0 ± 3,29
Все сказане вище відноситься до генеральної сукупності спосте-режень. Насправді, в умовах вимірювання (аналізу) ніколи не буває дуже великого числа паралельних визначень. В звичайних умовах проводять 4-5 паралельних аналізів. Крім того, дійсне значення вимірюваної величини також дуже рідко відомо точно. Тому, замість нього береться середнє значення з декількох визначень: — = X, + — + ...Хп = £ — . П п
Порівняння результатів 2-х незалежних визначень. Здійснюється розрахунком стандартних відхилень, тобто виконується якісна характеристика відтворюваності. Порівняння стандартних відхилень при аналізі будь-якого зразка двома аналітиками або в 2-х різних лабораторіях дає можливість оцінити якість виконуємих аналізів і кваліфікацію виконувачів. Так, в 2-х лабораторіях були отримані наступні результати вмісту окису вуглецю у повітрі населеного пункту (мг/м3): 1- а 5,24 5,37 5,33 5,38 5,28 2- а 5,26 5,41 5,49 5,22 5,48
Середні для кожної лабораторії близькі: 5,24 + 5,37 + 5,3 3 + 5,38 + 5,28 5
Це може свідчити про вірність аналізів та відсутність систематич-ної похибки. Проте варіація показників в обох лабораторіях значно відмінна. Розрахунок стандартного відхилення для кожної з них пока-зує різні значення відтворювання: (5,24 - 5,32)2 +(5,37 - 5,32)2 +(5,33 - 5,32)2 + 5 -1 (+5,38 - 5,32)2 +(5,28 - 5,32)2 5-1 (5,26 - 5,37)2 +(5,41 - 5,37)2 +(5,49 - 5,37)2 + 5-1 + (5,22 - 5,37 )2 +(5,48 - 5,37 )2 ^ ^ 5-1 = ,
В другій лабораторії стандартне відхилення в 2 рази більше, ніж в першій; певно це слідство більш низької кваліфікації або меншої уваги виконавців аналізу. Проте розходження може бути визвано і випадковими похибками. Для перевірки наявності випадковості використову-ється F-кpитepiй (критерій Фішера), який обчислюється:
F = 522 : Б У Б
2 1 при 2 1
F = 0,122 :0,062 = 4
Отриманий результат порівнюється з табличними даними для за-даної довірчої ймовірності (звичайно Р=0,95) та числа паралельних проб п і та п 2 (в нашому прикладі п і = п 2=5 ); при цих умовах: ^ 95 = 6,4. Якщо F > F 0 95 , дія випадкового фактора виключається. В нашому прикладі навпаки F > F 0 95 , тобто, 4 < 6,4 тому можна вва-жати, що розходження дисперсій (У 2 ) визвано випадковими похиб-ками і обидва ряди визначень характеризують одну й ту ж генеральну сукупність. Табличні значення F-критерію наведені в табл.1.3.2.
Р-критерій при Р = 0,95
Таблиця 1.3.2. \пі П2 3 4 5 6 7 8 3 19,0 19,06 19,10 19,15 19,30 19,35 4 9,5 9,3 9,1 9,0 8,9 8,85 5 7,0 6,7 6,4 6,3 6,2 6,0 6 5,8 5,5 5,2 5,1 5,0 4,9 7 5,1 4,8 4,5 4,4 4,3 4,2 8 4,7 4,4 4,1 4,0 3,9 3,8
Оцінка сумнівного параметра. Іноді в серії паралельних визна-чень один з результатів подається сумнівним, так як доволі значно відрізняється від усіх інших результатів. В цьому випадку необхідно вирішити, залишати цей результат для обчислювання середнього або відкинути як помилку. З цією метою використовують так званий Q-критерій:
х і - х 2 R
де Хі-сумнівний результат; Х2-результат, який ближче всього до Хі; R-розмаx варіації; тобто різниця між граничними значеннями ве-личини, що визначається.
Обчислювальне значення Q порівнюють з табличними значеннями, що знайдені методами математичної статистики. Сумнівний результат слід одкинути, якщо Q > Qтаб, в інших випадках його залишають для подальших операцій. Табличні значення Q-критерію наведені нижче для Р=0,95 і різних п: п 3 4 5 67 89 10 Qo,95 0,94 0,77 0,64 0,56 0,51 0,48 0,44 0,42
Розглянемо в якості прикладу сумнівний результат паралельних визначень вмісту нітратів NO2 у воді водних об’єктів (мг/л): 2,86; 2,89; 2,90; 2,91; 2,99.
Останній результат помітно відрізняється від інших. В даному ви-падку: 2.99 - 2,91 2.99 - 2,86
Бачимо, що Q < Qтаб, тому результат 2,99 можна залишити.
Оцінка стандартного відхилення малої вибірки. Стандартне від-хилення малої вибірки ^ може не співпадати із стандартним відхилен-ням генеральної сукупності о, тобто в загальному випадку Б^О. Однак досвід показує, що достатньо добре наближення я до о отримується уже в тому випадку, коли число вимірів рівно або більше двадцяти. Це дає можливість обчислення о з даних попередніх аналізів аналогічного матеріалу приблизно з одним й тим самим вмістом даного елементу. Розглянемо послідовність обчислювань. Так, при визначенні шкідливих речовин у воді водних об’єктів, була встановлена наявність кремнію (мг/л): 7,50; 7,75; 7,67; 7,63; 7,61.
Цих даних дуже мало для того, щоб отримати добре приближення 5і до о. Проте таке приближення можна реалізувати, використавши архівні дані про результати аналізу аналогічних проб води, що виконані раніше, в інший час (табл. 1.3.3).
В таблиці 1.3.3 наведені, наряду з даними аналізу за поточний пе-ріод, також результати аналізів тим же методом за минулий період, які аналізувались декілька місяців тому. Наведені також середні значення кожної серії вимірювань, що визначені за простим середнім арифметичним. З цими даними розраховують суму квадратів відхилень окремих визначень від середнього результату (х 1 - X) ; порядок розрахунків наведений тільки для поточного періоду (V місяць): (х1 - х)2 = 0,132 + 0,122 + 0,042 + 02 + 0,022 = 0,0333.
Таблиця 1.3.3
Наявність кремнію у воді водних об’єктів
Місяць Вміст кремнію, мг/л Середнє значення V 7,50; 7,75; 7,67; 7,63; 7,61 х 1 3 8,16 5 7,63 IV 4,57; 4,65; 4,63 X2 13,95 3 4,65 III 3,53; 3,63; 3,67; 3,56 х3 14,39 = = 3,60 4 II 6,00; 5,70; 5,75; 5,81; 5,76; 5,86 X4 3 4,86 6 5,81 I 6,50; 6,25; 6,38; 6,20; 6,25 -5 3 1,58 5 6,32
Аналогічні розрахунки зроблено і для інших місяців: для IV - 0,0168 для II - 0,0522 для III - 0,0123 для I - 0,0602
Стандартне відхилення приведеної малої вибірки s, близьке при даному числі паралельних визначень до стандартного відхилення ге-неральної сукупності о, можна визначити далі за рівнянням: п - т
де п - загальне число визначень (в нашому випадку 23); т - число проб (в нашому випадку 5). /0,0333 + 0,0168 + 0,0123 + 0,0522 + 0,0602 /0,1778 „ , V 23 - 5 V 18
Користуючись знайденим значенням х = о = 0,1, можна оцінити надійність одиничного і середнього значення визначення для кожного будь-якого місяця, наприклад для поточного (V місяця).
Оцінка надійності результатів вимірювання параметрів навколишнього середовища. Під оцінкою надійності результатів розуміють находження довірчих границь. Довірчі границі - це межі області навколо експериментально знайденого одиничного або середнього результату, всередині якого слід очікувати з заданим ступенем довірчої ймовірності знаходження дійсного значення одиничного або середнього результату. Інтервал, обмежений цими межами, називають довірчим інтервалом.
Довірчі межі одиничного визначення знаходять з рівняння: г = х-х0 / а, звідки: х0 = х±го.
Довірчі межі, наприклад, для 1-го результату 7,50 V місяця будуть дорівнювати при в = о = 0,1; х0 = 7,50 ± 0,1г
Звичайно оцінюють довірчі межі при деякій заданій довірчій ймовірності. Частіше всього при 95%. Довірча ймовірність 95% відповідає г =1,96 (див. вище). Тому х0 = 7,50 ± (о,1 ■ 1,9б). Або довірчі межі дорівнюють 7,30 ^ х0 ^ 7,70 .
Ці границі означають, що в 95 випадках із 100 істинний результат одиничного визначення буде знаходитись в межах від 7,30 до 7,70 і що в 5 випадках із 100 він може виходити за ці межі. Іншими словами, ймовірність того, що істинний результат знаходиться в межах 7,30-7,70 складає 95%, тобто не можна дати стовідсоткової гарантії того, що правильний результат знаходиться у вказаних межах.
Довірчі межі для декількох паралельних визначень, наприклад, по всій лабораторії №1 можна оцінити по даним про середній ре-зультат, тобто знайти довірчі межі середнього результату. Можна до-вести, що довірчий інтервал зменшиться в у/п раз для середнього із п паралельних вимірювань, тобто для V місяця складатиме: Хо = X ± го / у[п
Тому при довірчій ймовірності 95% довірчі межі дорівнюють: х0 = 7,63 ± 1,96 ■ 0,1/7? = 7,63 ± 0,1 або 7,53 ^ х0 ^ 7,63
Якщо задаються більшою довірчою ймовірністю, наприклад рів-ною 99,7%, тоді 2 = 3, то межі розсовуються: х0 = 7,63 ± 3,0 ■ 0,1/75 = 7,63 ± 0,13 або 7,50 ^ х0 ^ 7,76 .
Отже, чим з більшою ймовірністю ми хочемо отримати відповідь, тим ширше розсовуються довірчі межі.
Дуже часто архівні дані відсутні і нема можливості отримати гарне приближення ^ до о. В цих випадках необхідно користуватися стандартним відхиленням малої вибірки 5. Але, якщо з1 знайдено всього з декількох паралельних визначень. Тоді приведена вища відповідність між г і р порушується. Визначеному значенню довірчої ймовірності р буде тепер відповідати не величина г, а якась інша функція, більша, ніж г. Цю функцію визначають буквою і, вона вимірюється не тільки в залежності від довірчої ймовірності, але і від числа паралельних ви значень або від числа ступенів вільності (п-1). Число ї буде тим біль-ше, чим більша задана довірча ймовірність і чим менше число ступенів свободи. При великій кількості ступенів свободи (великій кількості паралельних визначень) ї прямує до г і в кінці кінців співпадає з г, коли дану вибірку можна вважати генеральною сукупністю.
У випадку малої вибірки, що характеризується функцією ї, мова йде не про нормальне розподілення, а про ї-розподілення або про розподілення Ст’юдента. Чисельні значення ї отримують інтегруванням складної функції, яку докладно вивчають в курсі теорії ймовірності. Чисельне значення функції ї називають коефіцієнтами нормованих відхилень. Вони наведені в табл. 1.3.4.
Значення і при різній довірчій ймовірності а
Таблиця 1.3.4.
Число сту-пенів віль-ності Коефіцієнти нормованих відхилень при а ( у %) Число сту-пенів віль-ності Коефіцієнти нормованих відхилень при а ( у %) 95 99 99,9 95 99 99,9 1 12,70 63,70 637,0 8 2,31 3,36 5,04 2 4,30 3,92 31,6 9 2,26 3,25 4,78 3 3,18 5,84 12,9 10 2,23 3,17 4,59 4 2,78 4,60 8,60 11 2,20 3,11 4,44 5 2,57 4,03 6,86 12 2,18 3,06 4,32 6 2,45 3,71 5,96 13 2,16 3,01 4,22 7 2,36 3,50 5,40 14 2,14 2,98 4,14 1,96 2,58 3,29 = X ± їs
При ї-розподіленні довірчі межі знаходять з рівняння: X
- для середнього з декількох визначень 0
При ї-розподіленні довірчі межі при одній і тій же довірчій ймовірності виходять більш широкими, ніж при нормальному розподіленні. З таблиці 2.15 знаходимо, що при а=95% для чотирьох степенів свободи (п=5) ї = 2,78, тому для одиничного розподілення: х0 = 7,50 ± (2,78 ■ 0,1) = 7,50 ± 0,28 або 7,22чх0ч7,78 Довірчі межі середнього результату складають: = 7,63 ± 2,78 ■ 0,01 /75 = 7,63 ± 0,12 або 7,51 ч х0 ч 7,75
В обох розглянутих випадках довірчі межі виходять більш широкими, ніж при використанні числа стандартних відхилень генеральної сукупності 2.
Виявлення систематичної похибки нової методики аналізу. Результати статистичної обробки можна іноді використати для виявлення систематичної похибки нової методики аналізу. Для цього необхідно мати стандартний зразок з атестованим вмістом ц.
Виконують декілька паралельних аналізів стандартного зразка і знаходять середнє значення х з рівняння: слідує
Якщо середнє значення x відрізняється від істинного значення х0 тільки через допущені випадкові похибки, тоді різниця х0 - х при за-даній довірчій імовірності повинна дорівнювати або бути менше ів / >/й, тобто х - х < із / у/п . В протилежному випадку, коли х 0 - х у їв / у[п слід врахувати, що крім випадкових похибок методика дає також систематичну похибку, причину якої слід встановити постановкою спеціального експерименту.
Наприклад, атестований вміст заліза в стандартному зразку літейного алюмінієвого сплаву, в відповідності з паспортними даними, х0=1,39%. Перевіряли нову фотометричну методику визначення заліза з ацетил ацетоном. В 6 паралельних аналізах були отримані наступні результати: 1,33; 1,27; 1,35; 1,36; 1,31, 1,26 %. Середнє значення х =1,31%.
Використовуючи формулу стандартного відхилення малої вибірки, знаходимо, що при и=6:
Різниця х0 -х =1,39-1,31=0,08. При довірчій ймовірності 95% і чи-слі ступенів свободи п—1=5 коефіцієнт нормованих відхилень рівний 2,57, звідки: ts hin = 2,57 ■ 0,04/6 = 0,04. Різниця х0 - х = 0,08 у 0,04, тому в методиці є невиявлена систематична похибка, висновок про систематичну похибку справедливий в 95 випадках із 100, тобто все ж існує певна ймовірність (5%) того, що розходження викликані тільки випадковими похибками.
Обробка результатів вимірювання ■ Попередня обробка результатів вимірювань. ■ Врахування граничної похибки. ■ Виявлення та виключення грубих похибок. ■ Обробка результату багаторазових прямих вимірювань
Організація процесу проведення вимірювань має велике значення для отримання достовірного результату, який залежить, перш за все, від кваліфікації спостерігача, його теоретичної та практичної підготовки, робочого стану засобів вимірювань (перевірка їх до початку вимірювального процесу), підготовки проб, а також обраної методики виконання вимірювань.
До виконання робіт з вимірювання спостерігач (дослідник) пови-нен відпрацювати послідовність процедур виконання вимірювань, ви-вчити інструкції з експлуатації засобів вимірювань, вимоги методик вимірювань. При виконанні вимірювань спостерігач (дослідник) пови-нен стежити за умовами проведення вимірювань і підтримувати їх в заданому режимі, дотримуватись правил техніки безпеки. Якщо в про-цесі вимірювань використовуються автоматизовані засоби вимірювання або вимірювальні інформаційні системи, то на початку робіт їх потрібно перевірити відповідним тестом, який дозволить переконатись в їхній працездатності.
Для отримання вірогідності результатів вимірювання потрібно враховувати зовнішні впливи метеорологічних параметрів (температура, вологість, атмосферний тиск тощо). Також необхідно вірно зіставити вимоги до точності результату вимірювання з витратами, пов’язаними з використанням засобів вимірювання, та до підготовки і проведення вимірювань. Незважаючи на уявну простоту виконання вимірювань, слід ретельно виконувати всі зауваження для зменшення впливу похибок на результат вимірювання.
Обробка результатів вимірювань полягає в обчисленні най вірогіднішого значення вимірюваної фізичної величини. Для аналізу величин, що мають випадковий характер (випадкові похибки), обробка результатів вимірювання Грунтується на методах теорії ймовірності і математичної статистики. Оскільки випадкова похибка є складовою частиною загальної похибки, до складу якої ще входить систематична складова похибок результатів вимірювань, то спочатку необхідно виявити й усунути систематичні похибки.
Способи виявлення і усунення систематичних похибок. Систе-матична складова похибки залишається постійною або закономірно змінюється за повторних вимірювань однієї й тієї ж фізичної величи-ни, наприклад, постійна похибка через неправильне градуювання шкали відліку вимірювального приладу; похибка, що закономірно змінюється, наприклад, за рахунок розрядки елементів живлення приладу вимірювання тощо. Характеристику якості вимірювань, що відображує наближеність до нуля систематичної складової похибки вимірювання, називають правильністю вимірювання.
Усунути систематичні похибки можна за рахунок введення поправок V , які чисельно дорівнюють значенню абсолютної систематичної похибки V х, але протилежні їй за знаком: V = - АХ І
Поправка - це значення величини, що алгебраїчно додається до результату вимірювання для вилучення система- | тичної похибки.
Інструментальну систематичну похибку можна виявити перевір-кою засобу вимірювання за допомогою зразкового, що має вищу точ-ність. Значення абсолютної похибки Ах вимірювального приладу об-числюють за виразом: АХ = Хн - Хд
де Хн - показник приладу, що перевіряється; Хд - дійсне значення вимірювальної величини, що встановлене за допомогою зразкового ви-мірювального приладу, у якого клас точності має бути значно вищий за робочий.
Для різних точок (поділок) шкали приладу, що перевіряється, складають таблицю поправок, за допомогою яких виключають інстру-ментальні систематичні похибки.
Методичну систематичну похибку можна виявити, проаналізува-вши допущення спрощень при визначенні залежностей непрямих ви-мірювань. Наприклад, обчислюється площа кола за формулою зв’язку 2 5і = к*г , при цьому можна задатись значенням к від 3,14 до 3,1415926, що може викликати утворення систематичної похибки кон-станти к , а це вплине на точність розрахунку. Також потрібно врахо-вувати вплив засобу вимірювання на об’єкт дослідження. Наприклад, не врахування потужності, яку споживає засіб вимірювання при про-веденні вимірювання.
Експериментальне виключення систематичних похибок - про-водиться різними методами і способами: методом заміщення, спосо-бом компенсації, способом симетричних спостережень.
Метод заміщення полягає в тому, що вимірюваний об’єкт (невідому ФВ) замінюють відомою мірою, яка знаходиться в тих же самих умовах. Для цього спочатку потрібно виміряти невідому ФВ, в результаті чого дістати вираз:
Хн = X + АС,
де Хн - показник приладу; X- значення невідомої величини; АС - систематична складова похибки.
Нічого не змінюючи у вимірювальному приладі, слід відтворити (відімкнути) замість Х регульовану міру Хм і добрати таке її значення, за якого досягається попередній показник. В цьому разі:
Хн = Хм + АС.
Порівнюючи два попередні вирази, дістанемо значення невідомої величини X = Хм , та обчислимо значення систематичної складової по-хибки: АС = Хн - Хм.
Спосіб компенсації похибки за знаком дозволяє виключити відому за природою, але невідому за величиною систематичну похибку. Він застосовується тоді, коли джерело похибки має направлену дію, і зміна напрямку на протилежний викликає зміну знаку, але не значення похибки. Зміну напрямку проводять парне число разів, при чому в половині випадків джерело похибок повинно викликати похибки одного знаку, а в другій половині - протилежного. Похибки виключаються при обчисленні середнього значення: _ л, + л2 (хд + АС) + (хд -АС) X — — 9 2 2
де X - середнє арифметичне значення виміряної величини; хі, Х2 - результати вимірювань; Хд - дійсне значення виміряної величини.
Таким чином можна компенсувати вплив зовнішнього рівномірного поля Землі, повертаючи вимірювальний прилад на 1800.
Спосіб симетричних спостережень використовують для виклю-чення прогресуючого впливу будь-якого фактору, який є лінійною функцією часу (поступове прогрівання приладів, падіння напруги живлення тощо). Спосіб симетричного спостереження полягає в тому, що за певний інтервал часу виконують декілька вимірювань величини постійного розміру. За кінцевий результат приймають напівсуму окремих результатів, симетричних в часі відносно середини інтервалу Наприклад, було проведено п’ять вимірювань з моменту ^ , тоді похибка мала значення Л (див. рис. 1.4.1); очевидно, що: + А А2 + А^
Рис 1.4.1 Схема способу симетричних спостережень
Рекомендується застосовувати цей спосіб в разі, коли не очевидна наявність прогресивної систематичної похибки.
Визначення границь не виключених залишків систематичної похибки. Результати вимірювань, з яких виключено розглянуті систе-матичні похибки, називають виправленими. Однак виявити всі систе-матичні похибки неможливо. Навіть після виключення інструменталь-них, особистих та методичних похибок у результатах вимірювань зна-ходять місце так звані залишки систематичних похибок. Виявити їх можливо на підставі аналізу умов проведення експерименту. Якщо відомо, що похибка результату вимірювання визначається рядом за-лишків не виключених систематичних похибок, кожна з яких має свою певну ймовірність, то при невідомих законах розподілу їх границі сумарної похибки (0 ) обчислюють за формулою: Гт 7 0 = к. Е 0. Ь=і ' , де: т - число не виключених похибок; 0 - межа і-ої не виключеної І систематичної похибки; к- коефіцієнт, який дорівнює 1,10 при ймові-рності Р= 0,95. 1.4.2. Врахування граничної похибки. Гранична похибка є визначається за формулою: Є _ їа&~ _ Їа3~ £ X £ X
Коефіцієнт Ц є функцією вимірювань п та довірчої ймовірності Р (ї£ = / п, Р) і визначається за таблицею розподілу Ст’юдента. Таким чином, довірчі межі, де із заданою довірчою ймовірністю знаходиться істинне значення виміряної величини X:
х - Є < X < х + Є
Як бачимо, результат вимірювання знаходиться у певних межах ± Є, і кількість вимірювань - множина. Межі відхилень дисперсії дх та середнього квадратичного відхилення Бх (при необхідності в деяких випадках) можна уточнити за допомогою Х - розподілу Пірсона:
З _ 3 (N - 1) 4
Ху Хп-1 2 ах
При проведенні великої кількості вимірювань середнє квадратичне відхилення £х мало відрізняється від значення ох. Ця відмінність тим менша, чим більше п. Якщо кількість вимірювань невелика, то Ьх значно відрізняється від ох.
Диференціальна функція цього розподілу описується за форму-лою: де / _ п - 1 - кількість степенів свободи; % -інтервал чисел (1, 2, 3...).
Значення ах середнього квадратичного відхилення результатів ви-мірювань лежать в інтервалі (£ ; £ ), межі якого визначаються за х1 х2 формулами:
У технічних вимірюваннях (як лабораторних, так і виробничих) обчислення виконується з ймовірністю Р=0,95; в окремих випадках, коли експеримент неможливо повторити, приймають Р=0,99. Тільки в особливих випадках, якщо результати експерименту впливають на життя і здоров’я людей, слід брати Р=0,997.
При вимірюванні та контролі параметрів навколишнього середо-вища використовують фізичні, фізико-хімічні, біологічні, радіохімічні методи тощо. Як свідчить практика, для їх вимірювання можна обме-житись 20-30 вимірюваннями відповідного параметру. Для обробки результатів вимірювань доцільніше за все використовувати критерії розподілу Ст’юдента.
Графоаналітичний метод перевірки належності сукупності результатів вимірювання до нормального закону розподілу. Оскільки методи обробки результатів вимірювань ґрунтуються на використанні нормального розподілу, перед початком визначення довірчих меж, де з довірчою ймовірністю знаходиться істинне значення виміряної величини X, бажано переконатись в тому, що дана сукупність відповідає згаданому закону.
Для вибірок з п > 10 обробку результатів експерименту можна здійснювати за так званим складним критерієм, який описаний у ГОСТ 8.201-76. Для порівняно невеликих сукупностей цю перевірку можна здійснити графоаналітичним методом. Для даної вибірки за певними правилами слід побудувати графік емпіричного розподілу, і якщо точки цього графіку розташуються приблизно на прямій лінії, то дана сукупність значень вимірювання відповідає нормальному закону розподілу.
Для побудови графіка слід побудувати ранжирований ряд, розмістивши значення хі в порядку зростання. Якщо деякі значення в такому варіаційному ряду повторюються, то в робочу таблицю їх записують лише один раз, але вказують кількість цих значень (частота Ш; даної варіанти хі ряду). В наступній графі записують зростаючим підсумком так звані накопичені частоти МІ (сумарна кількість значень т; від по чатку до ХІ включно), після чого обчислюють інтеграл Лапласа: / і мі Ф(гі) - - 0,5 • п + 1
Слід визначити значення г;, а потім побудувати графік г, — /(хі ) •
Якщо графік цієї функції приблизно прямолінійний, то можна вважати, що дана вибірка не суперечить нормальному закону розподілу.
Приклад, при аналітичних дослідженнях отримано наступні результати експерименту: 9,1; 9,3; 9,1; 9,2; 8,4; 9,2; 9,0; 9,1. Слід пере-вірити, чи відповідає ця вибірка нормальному закону розподілу. Результати обчислення перевірки зведено в табл. 1.4.1:
Таблиця 1.4.1.
Результати обчислень інтегралу Лапласа № X; т; М; Фіг, ) = +М- - 0,5 п +1 2; 1 8,4 1 1 -0,39 -1,23 2 9,0 1 2 -0,28 -0,77 3 9,1 3 5 0,06 0,15 4 9,2 2 7 0,28 0,77 5 9,3 1 8 0,39 1,23
Далі слід (за даними х;та г;) побудувати графік - ї(хі) (рис. 1.4.2)
Вигляд графіка (рис.1.4.2) свідчить про те, що вибірка не відпові-дає нормальному закону розподілу: п’ятий член вибірки х5 = 8,4 викликає сумнів, його доцільно перевірити на анормальність за одним з критеріїв виявлення грубих помилок. 1.4.3. Виявлення та виключення грубих похибок
Наявність грубих похибок істотно спотворює як результат вимірювання, так і його довірчі межі. Ось чому вимірювання, передусім, повинні бути організовані таким чином, щоб можливість появи грубих похибок була зведена до мінімуму. Необхідно об’єктивно оцінити, чи містить дане вимірювання грубу похибку, чи його відхилення є результатом випадкового, але цілком закономірного явища. Однак не можна інтуїтивно відкидати сумнівні результати спостережень, навіть якщо хоча б один з них суттєво відрізняється від інших.
Для виявлення грубих похибок результатів вимірювання існує де-кілька критеріїв, таких як: критерій Q,, Романовського, критерій 3Б, критерій V та інші.
Для визначення грубих похибок при невеликому числі вимірювань п < 10 може бути використано критерій Q (цей критерій переважно використовують при обробці результатів хімічних та біологічних досліджень).
Критерій Романовського дозволяє визначити грубі похибки (при п ^ ж ) і використовується для обробки результатів вимірювань прак-тично усіх поширених методів вимірювання. Критерій 38 базується на порівнянні (Хі - X) з потрійним середньо квадратичним відхиленням окремих результатів спостереження. Використання цього критерію обмежено через його наближену оцінку грубої похибки. Критерій виявлення грубих похибок (V) практично подібний до критерію Романовського. Розглянемо більш поширені критерії Q та Романовського.
Критерій Q використовується, як зазначалось раніше, при невеликому числі вимірювань:
Х1 - Х2 Х — Х . тах тт
де: хі — підозріло відокремлене (сумнівне) значення члену вибірки; Х2 - сусіднє з ним значення у ранжированому ряду; хтах-хтіп - різниця між максимальним і мінімальним значенням членів вибірки у ранжи-рованому ряду.
Обраховану величину Q порівнюють з Qтабл - табличним значен-ням критерію при даних прийнятій ймовірності Р і числі ступенів ві-льності f (табл.1.4.2):
Таблиця 1.4.2.
Числові значення Qтабл / Р / Р 0,9 0,95 0,99 0,9 0,95 0,99 2 0,89 0,94 0,99 6 0,43 0,52 0,64 3 0,68 0,77 0,89 7 0,40 0,48 0,58 4 0,58 0,64 0,76 8 0,37 0,46 0,53 5 0,48 0,56 0,70 9 0,34 0,44 0,48
При аналітичних дослідженнях хімічних та біологічних напрямків Р = 0,95. Число ступенів визначають за формулою: / = п — 1, де п - кількість вимірювань (визначень).
Якщо Q > Q тавл , то даний результат містить грубу похибку і його слід виключити з розрахунку середнього арифметичного вимірюваної величини.
Критерій Романовського. Нехай проведено ряд вимірювань, до того ж п вимірювань не викликають сумнів, а п+1 викликає сумнів (суттєво відрізняється від інших). Слід зробити перевірку того, що ре-зультат п+1 при вимірюваннях містить грубу похибку:
де значення величини Н визначається за кількістю вимірювань п та ймовірністюР (р = 1 — Р). Дані Н наведені в таблиці 1.4.3:
Обрання величини Р здійснюється в залежності від конкретних вимог до результатів експерименту.
Приклад, в попередньому прикладі було виявлено, що вибірка не відповідає нормальному закону розподілу. Її п’ятий член (ду) є аномальним .Потрібно перевірити, чи дійсно ху містить грубу похи-бку за одним з критеріїв виявлення грубих похибок. Далі обчислю 8,4 - 9,0 0,6 = = 0,66 9,3 - 8,4 0,9
Знаходиться Qтабл як функція /,Р (Р = 0,95) і перевіряється нерів-ність: за табличними даними знаходимо Qтабл = 0,48 (при / = п- 1= 8-1 = 7). Обчислене значення Q > Qтабл, тому результат спостереження ху містить грубу похибку, його не слід враховувати при статистичній обробці результатів.
Далі слід перевірити, чи відповідає вибірка без х5 нормальному закону розподілу.
Обчислення, як і в попередньому прикладі, заноситься до таблиці 1.4.4:
Графік 2І = / (ХІ ) майже прямолінійний, тому можна вважати, що ця новостворена вибірка не суперечить нормальному закону розподілу.
При одноразовому вимірюванні фізичної величини отримати най вірогідніший результат та оцінити його точність надто складно і прак-тично неможливо. Для отримання най вірогіднішого результату вимі-рювання слід перейти до багаторазових вимірювань. Як показує дос-лід, при багаторазовому вимірюванні однієї й тієї ж фізичної величи-ни, проведеному за допомогою одного й того ж приладу, в однакових умовах, з однаковою старанністю, результати спостережень будуть (хоч і не значно) відрізнятись один від одного. Це вказує на те, що при багаторазових вимірюваннях результати спостережень та їх похибки є випадковими величинами. Виникнення випадкових похибок зумовлене спільним впливом на засіб та об’єкт вимірювання багатьох випадкових факторів, між якими практично відсутній взаємозв’язок. Тому багато-разові вимірювання проводять з метою визначення та зменшення ви-падкової складової похибки. При цьому необхідно визначити, яке зна-чення прийняти за кінцевий результат вимірювання. Відповідь на це питання дає математична статистика, для якої ця задача є одним з ви-падків знаходження оцінок числових функцій розподілу.
Нормальний закон розподілу (загальні відомості). З теорії мате-матичної статистики відомо, що за достатньо великої кількості випад-кових величин їх поява підпорядковується певному закону. Якщо по осі абсцис відкласти різні значення випадкових величин Хи а по осі ординат відносну кількість величин даного значення (тобто кількість величин даного значення N поділену на загальну їх кількість п), то при п ^ <х> дістанемо криву, зображену на рис.1.4.4.
Ця крива характеризує закон нормального розподілу випадкових величин. В 1809 р. німецький математик Карл Фрідріх Гаус застосував цей закон для аналізу випадкових величин. Аналітична форма нормального закону розподілу випадкових величин має вигляд: -( х-V)2 Є
де р - математичне очікування випадкової величини (центр групування її значень); а2 - дисперсія випадкової величини (розсіювання значень випадкової величини відносно центра групування).
Можна вважати, що р збігається з істинним значенням величини Х. Значення р та а можна виразити через Хі:
Закон нормального розподілу випадкової величини дає змогу об-числити ймовірність перебування випадкової величини Хі в певних межах. Причому закон нормального розподілу може точно описувати лише нескінченно велику сукупність випадкових похибок (генеральна сукупність). Так як кількість вимірювань не може бути нескінченною, це практично здійснити неможливо. Навіть при достатньо великій кі-лькості вимірювань виникають похибки, зумовлені багатьма фактора-ми (зміною умов проведення вимірювань, суб’єктивними факторами, що впливають на експериментатора тощо).
Як показала практика, в деяких випадках велика кількість вимірювань обмежена часом (обробки результатів вимірювань в екстремальних ситуаціях). Для вибірки з п значень Хі оцінкою математичного сподівання випадкової величини (її най вірогіднішим значенням) є середня арифметична отриманих результатів спостере-ження: і=1
Отже, середнє арифметичне є більш достовірним значенням, яке можна надати вимірюваній величині. Оскільки за оцінку дійсного зна-чення вимірюваної величини приймають середнє арифметичне результатів спостережень, то і для оцінки випадкових похибок доцільно використовувати відхилення результату спостережень від середнього арифметичного: АХІ = di = ХІ - Х
Якщо відхилення dі надто малі, то результати вимірювань близькі одне до одного і, ймовірно, дуже точні. Якщо деякі з відхилень великі, то на точні результати вимірювань неможливо розраховувати.
В теорії ймовірності доводиться, що вибіркове середньо квадратичне відхилення окремих результатів спостережень (ах) виражається через випадкові відхилення dі за формулою Бесселя: 1 \П - 1 І=1
Потрібно відмітити, що алгебраїчна сума випадкових відхилень і-го результату спостереження від знайденого п
значення х дорівнює нулю ( X d■ = 0 ). і=1 '
Таким чином, можна сформулювати кінцевий результат для зна-чення виміряної величини Xяк: значення X=х + Бх .
Довірчі межі результату вимірювання. Нормальний розподіл випадкових величин (рис.3.2) дає змогу обчислити ймовірність пере-бування випадкової величини X в певних межах. Так, можна вважати: з ймовірністю Р=0,683, що величина X не виходить за межі від ц-а до ц+а (тобто перебуває в межах р ± а); з ймовірністю Р=0,954, що ве-личина X перебуває в межах р ± 2а; з ймовірністю Р=0,997, що ве-личина X перебуває в межах р ± 3а .
В теорії ймовірності розроблено методи побудови довірчих (на-дійних) меж, в яких за даної ймовірності перебуває істинне значення величини, що вимірюють, для випадку, коли число спостережень до-сить невелике та коли похибки підпорядковуються нормальному розподілу або близькому до нього.
Довірчі межі визначаються за нерівністю: х - ^ X < X- < х + і я-, Х х Хх
де - коефіцієнт Ст’юдента (цей коефіцієнт запропонований у 1908 р. англійським математиком Уїльямом Госсетом); я - - середньоквадратичне відхилення значення х (математичного очікування ц).
При нормальному розподілі похибок можна вважати, що відхилення х від ц не перевищує X- = —— . х 4П
Алгоритм обробки результатів багаторазових вимірювань. Взагалі, алгоритм обробки багаторазових прямих рівно точних вимірювань передбачає здійснення розрахунків відповідно до розглянутих положень та методів в наступній послідовності:
0 / , якщо 0 / < 0,8, то не виключеними похибками можна знехтувати і вважати АА « є, де АА - надійна межа загальної похибки; є - випадкова похибка; якщо 0 / Б^ > 8, можна знехтувати випадковою похибкою і вважати, що АА « є; якщо 0,8 < 0 / Б- < 8 , то при визначенні надійних меж загальної похибки X АА потрібно врахувати як випадкову, так і систематичну складові AA = ±КБг, де К знаходиться з формули:
Представити результати вимірювання у вигляді: х — х ± АЛ (при Р = 0,95) = (Л ± АЛ)дд5 . Такий запис стверджує, що з довірчою ймовірністю Р = 95% шукане (істинне) значення вимірюваної величини X знаходиться в інтервалі меж А - АА та А + АА. Однак істинне значення X може опинитися і за межами даного інтервалу з ймовірністю 1-Р.
Правила округлень:
Обробка результатів однократних прямих вимірювань. Однок-ратні (одноразові) вимірювання знаходять широке використання в ба-гатьох областях виробничої діяльності, а також в деяких випадках контролю довкілля тощо. При таких вимірюваннях показ засобів вимірювання в більшості випадків і є результатом вимірювання, а похибка - граничне значення допустимої основної похибки вимірювального засобу. Тому до проведення вимірювань приймають міри з підтримки нормальних умов використання засобів вимірювальної техніки.
Одноразове вимірювання використовують у випадках, коли випадкова складова похибки мала по відношенню до не виключеної систематичної похибки, або у тих випадках, коли для їх проведення є виробнича необхідність (умови вимірювань не дозволяють провести повторне вимірювання). При цьому робити висновок про точність результатів можна тільки на підставі нормованих метрологічних характеристик засобів вимірювальної техніки.
Для характеристики точності засобу вимірювання вводять поняття зведеної похибки (у):
у = Ах* хп 100,
де Ах - абсолютна похибка; хп- нормуюче або максимальне зна-чення шкали засобу вимірювання.
Зведена похибка визначає межі допустимої похибки та клас точності вимірювального приладу. Наприклад, якщо клас точності приладу 0,5, то найбільша зведена похибка складає у = +0,5%.
Практика одноразових вимірювань довела, що не виключені сис-тематичні похибки набагато більші за випадкові складові. Надійні ме-жі не виключених залишків систематичних похибок (©) можна пов’язати із зведеною похибкою приладу за допомогою наступного виразу:
у* X К* Х„
0 = =
100 100
де К - клас точності вимірювального приладу; Хп - нормуюче значення відлікового пристрою.
В разі спрямування випадкової складової похибки до мінімуму надійна межа похибки результату вимірювання АА буде наближено дорівнювати надійній межі не виключених залишків систематичних похибок (АА ~ &).
Результат вимірювання повинен мати вигляд (після округлення його числового значення), відповідний до значення надійної межі похибки АА (при цьому значення АА, як правило, не наводиться). Наприклад, під час вимірювання відносної вологості повітря аналоговим приладом з класом точності 1,5 з однобічною шкалою 0 - 100% отримано результат спостереження 81,6%.
Далі слід визначити:
Рекомендована література
Нормативно-правова: 1. Закон “Про метрологію та метрологічну діяльність” від 2. Закон “Про забезпечення єдності вимірювань” від 01.12.97. 3. Декрет Кабінету Міністрів України “Про забезпечення єдності вимірювань” від 26.04.93. 4. Наказ Держстандарту України: “Типове положення про дер-жавні наукові метрологічні центри Держстандарту України” від 5. ДСТУ 2568-94. Метрологія. Порядок атестації і використання довідкових даних про фізичні сталі та властивості речовин і матеріалів 6. ДСТУ 2681-94. "Державна система забезпечення єдності вимірювань. Метрологія. Терміни та визначення": 7. ДСТУ 2682-94. "Державна система забезпечення єдності вимірювань. Метрологічне забезпечення. Основні положення". 8. ДСТУ 2708-94. Повірка засобів вимірювальної техніки. Орга-нізація і порядок проведення. 9. ДСТУ 3215-95. Метрологічна атестація засобів вимірювання. 10. ДСТУ 3231-95. Метрологія. Еталони одиниць фізичних вели-чин: основні положення, порядок розроблення, затвердження, реєстрації, зберігання та застосування. 11. ДСТУ 3400-2000. Метрологія. Державні випробування засобів вимірювальної техніки. Основні положення, організація, порядок проведення і розгляду результатів. 12. ДСТУ 3651.0-97. Метрологія. Одиниці фізичних величин. Основні одиниці фізичних величин Міжнародної системи одиниць. Основні положення, назви та позначення. 13. ДСТУ 3651.2-97. Метрологія. Одиниці фізичних величин. Фізичні сталі та характеристичні числа. Основні положення, позначення, назви та значення. 14. ДСТУ 3742-98. Метрологія. Державна повірочна схема для засобів вимірювань температури. Контактні засоби вимірювань температури. Навчальна: [ 1, 2, 6, 10, 13, 21, 22, 23, 24, 25, ,31, 34, 36] Метрологія - наука про вимірювання, яка включає як теоретичні, так і практичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки. Законодавча метрологія — частина метрології, що відноситься до діяльності, чиненої національним органом по метрології, і утриму-ючу державну вимоги, що стосуються одиниць, методів виміру, засо-бів вимірів і вимірювальних лабораторій. Метрологічна служба - це система спеціально уповноважених органів, діяльність яких спрямовується на забезпечення єдності вимі-рювань Національний орган по метрології — орган державного керуван-ня, уповноважений здійснювати керівництво роботами по забезпеченню єдності вимірів у державі. Предмет метрології - методи визначення і контролю показників якості, правила, положення та норми, способи досягнення єдності і точності вимірювань, методи повірки мір та вимірювальних приладів, фізичні величини і одиниці вимірювань. Об’єкт метрології - засоби вимірювань: міри, вимірювальні при-лади, вимірювальні перетворювачі, допоміжні засоби вимірювань, ви-мірювальні установки та вимірювальні системи, еталони. Вимірювання - відображення фізичних величин їхніми значення-ми за допомогою експерименту та обчислень із застосуванням спеціа-льних технічних засобів. Єдність вимірювань - такий спосіб вимірювань, при якому їх ре-зультати, виражені в узаконених одиницях і похибках вимірювань, відомі з заданою вірогідністю. Нормативні документи по забезпеченню єдності вимірів — державні стандарти, застосовувані у встановленому порядку, міжнародні (регіональні) стандарти, правила, положення, інструкції й інші нормативні і методичні документи, що визначають вимоги і порядок проведення робіт із забезпечення єдності вимірів.
Принцип вимірювань - фізичне явище або сукупність фізичних явищ, що покладені в основу вимірювань. Наприклад, вимірювання температури з використанням термоелектричного ефекту.
Метод вимірювань - сукупність прийомів використання принци-пів і засобів вимірювання. Засобами вимірювань є вживані технічні засоби, що мають нормовані метрологічні характеристики.
Одиниця вимірювань - фізична величина певного розміру, прийн-ята для кількісного відображення однорідних з нею величин.
Похибка вимірювання - це відхилення результату вимірювань від істинного значення вимірюваної величини.
Точність вимірювань характеризується близькістю їх результатів до дійсного значення вимірюваної величини.
Вірність вимірювань - це якість вимірювання, що відображає близькість до нуля систематичних похибок результатів.
Достовірність вимірювань - це довіра до результатів вимірю-вання.
Запитання для самоконтролю 1. Дати поняття метрології. 2. Назвати предмет і об’єкт метрології. 3. Які завдання метрології ? 4. Правові основи метрології. 5. Назвати основні характеристики вимірювань. 6. Назвати метрологічні характеристики вимірювальних приладів. 7. Назвати види еталонів. 8. Назвати види вимірювань. 9. Як поділяють вимірювання за класом точності ? 10. Назвати склад і завдання державної метрологічної служби України. 11. Дати поняття еталону, повірки і калібрування. 12. Сутність і види похибок. 13. Дати поняття фізичної величини. 14. Які форми вираження мають відносні величини ? 15. Назвати основні одиниці БІ. 16. Дати поняття про систематичні і випадкові похибки. 17. Способи виявлення і усунення систематичних похибок. 18. Як визначається гранична похибка ? 19. Як визначаються довірчі межі граничної похибки ? 20. Як визначається критерій розподілу Пірсона? 21. Як визначаються довірчі межі результату вимірювання ?
Стандартизація в умовах ринкової економіки, розвитку міжнародної торгівлі і споріднених з нею видів діяльності, науково технічного прогресу є унікальною сферою суспільної діяльності. Вона синтезує в собі наукові, технічні, господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти.
Крім того важливими аспектами сьогодення є різні проблеми охорони середовища для проживання, наприклад: розробка методик вимірів концентрації забруднюючих речовин в об'єктах природного середовища; встановлення єдиних систем документації; розробка систем стандартів гармонізованих з міжнарод-ними та інше. Такі завдання залежно від їх змісту можливо вирішувати тільки в масштабах країни.
В усіх промислово розвинених країнах підвищення рівня виробництва, поліпшення якості продукції і зростання життєвого рівня населення тісно пов’язані з широким використанням стандартизації в галузі охорони природи. Стандартизація є одним з атрибутів державності, а з іншого боку - нормативним засобом управління, вона - об'єктивна реальність та одна з форм дії економічних законів розвитку суспільства. Тому докорінна зміна економічних відносин потребує створення відповідних правових основ і суттєвого перегляду ставлення до самої стандартизації.
Згідно із міжнародного стандарту ISO/ІЕБ: "Стандартизація - діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багатократного використання у відношенні реально існуючих або перспективних завдань". «
Предмет стандартизації - технічне законодавство та нормативні документи регламентації процесів, методів, способів, правил життєдіяльності людини.
Суб'єкти стандартизації. Законодавством України встановлено такі суб'єкти стандартизації: • центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; • центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; • рада стандартизації; • технічні комітети стандартизації; • інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.
За поданням центрального органу виконавчої влади у сфері стан дартизації Кабінет Міністрів України уповноважує центральний орган виконавчої влади у сфері будівництва та промисловості будівельних матеріалів (далі — Держбуд України) організувати, розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати та визнавати такими, що втратили чинність, національні стандарти у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів.
Повноваження та функції суб'єктів стандартизації встановлюють законодавством, положеннями та статутними документами цих суб'єктів.
Об’єкти стандартизації це — продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, їхні складники, устаткування, системи, їхня сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність. Найважливіші об'єкти стандартизації такі:
♦♦♦ організаційно-методичні та загально технічні об'єкти, зокрема:
Стандарт може стосуватися об'єкта в цілому або лише окремих його частин чи певних аспектів.
Державні стандарти розробляють на об'єкти міжгалузевого застосування, які необхідні для єдності і взаємозв'язку в різних галузях науки і техніки, виробництва, відпочинку, охорони довкілля, сировини: організація проведення робіт з стандартизації; термінологічні системи різних галузей знань та діяльності; класифікація та керування техніко- економічної та соціальної інформації; системи і методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювань, аналізу), методи випробувань; вимоги техніки безпеки, гігієни праці, охорона навколишнього природного середовища, вимоги до використання природних ресурсів, оборона країни тощо; об’єкти державних соціально-економічних та державних науково-технічних програм. Об'єктами галузевої стандартизації можуть бути прилади, вироби, окремі види продукції, тобто вироби обмеженого використання. Існують також стандарти окремих підприємств, наприклад, нормативні документи у галузі організації і управління виробництвом та якості продукції.
Основні принципи стандартизації. Основними принципами ста-ндартизації є: ► врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності і ефективності технологічних процесів для виробника, вигоди та безпеки для споживача і держави в цілому; ► гармонізація нормативних документів з стандартизації з міжнародними, регіональними і національними стандартами інших країн; забезпечення відповідності вимог нормативних документів актам законодавства; ► участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробник, виробник, споживач); взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність нормативних документів для сертифікації і продукції; ► відкритість інформації про чинні стандарти і програми робіт з стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства; ► відповідність комплексів (систем) стандартів складу та взає-мозв’язкам об’єктів стандартизації для певної галузі, раціональність, несуперечність та обґрунтованість вимог стандартів, можливість їх перевірки; ► застосування інформаційних систем і технологій у галузі стандартизації.
Мета та основні завдання стандартизації знаходяться у логіч-ному взаємозв'язку з рівнем розвитку країни та спрямовані на вирі-шення питань міжнародного співробітництва, внутрішнього розвитку країни та розвитку самої системи стандартизації Мета стандартизації:
Завдання стандартизації:
Відповідно до специфіки стандартизації та змісту вимог, стандартизацію поділяють на такі види (рис. 2.1.1).
Рис. 2.1.1. Схема видів стандартизації
Міжнародна стандартизація - стандартизація, участь в якій є доступною для відповідних органів всіх країн.
Регіональна стандартизація - стандартизація, участь в якій є до-ступною для відповідних органів країн лише одного географічного або економічного регіону.
Національна стандартизація - стандартизація, яка проводиться на рівні однієї певної країни.
Галузева стандартизація - стандартизація, яка проводиться на рівні однієї конкретної галузі виробництва.
Комплексна стандартизація - це стандартизація, при якій здійс-нюється цілеспрямоване і планомірне встановлення і використання системи взаємопов’язаних вимог як до самого об’єкту комплексної стандартизації в цілому, так і його основних елементів з метою опти-мального вирішення конкретної проблеми.
Випереджувальна стандартизація - це стандартизація, при якій встановлюються підвищені вимоги відносно вже досягнутих на прак-тиці норм і вимог до об’єктів стандартизації, які, згідно прогнозів, бу-
Стандарт - створений на основі консенсусу та ухвалений визнаним органом нормативний документ, що встановлює, для загального і багаторазового користування, правила, настановні вказівки або характеристики різного виду діяльності чи Ті результатів і який є спрямованим на досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній сфері та доступним широкому колу користувачів.
Види стандартів. Відповідно до специфіки об’єкта стандартиза-ції, складу та змісту вимог, встановлених для нього, для різних категорій нормативних документів з стандартизації розробляють стандарти таких видів (рис. 2.1.2).
Міжнародний стандарт - стандарт, прийнятий міжнародною ор-ганізацією з стандартизації.
Регіональний стандарт - стандарт, прийнятий регіональною ор-ганізацією з стандартизації.
Міждержавний стандарт (ГОСТ) - стандарт, прийнятий країна-ми СНД, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої полі-тики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації і який застосо-вується ними безпосередньо.
Національний стандарт - стандарт, прийнятий національним ор-ганом з стандартизації.
Галузевий стандарт - стандарт, прийнятий галузевим органом з стандартизації на рівні однієї конкретної галузі виробництва.
Стандарти організації (підприємств) - стандарти, прийняті службою стандартизації конкретного підприємства, організації, об’єднання, установи для цих об’єктів.
Основоположні стандарти встановлюють: організаційно - методичні та загально технічні положення для визначеної галузі стандартизації; терміни та визначання; загально технічні вимоги та правила; норми, що забезпечують впорядкованість, сумісність, взає-мозв’язок та взаємоузгодження різних видів технічної та виробничої діяльності під час розроблення-виготовлення, транспортування та утилізації продукції; норми, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища.
Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної або конкретної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність своєму призначенню.
Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послі-довності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, що використовуються у різних видах діяльності та забезпечують відповідність процесу його призначення.
Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (правила, режими, норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів контролю продукції, процесів, послуг.
Стандарти та технічні умови повинні використовуватися на всіх стадіях життєвого циклу продукції.
Національні стандарти на території України застосовують всі підприємства незалежно від форм власності підпорядкування: громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності; міністерства (відомства), органи державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється їх дія.
Галузеві стандарти на території України застосовують для організацій (підприємств, установ) сфери управління органу, який їх затвердив, та їхні підприємства - суміжники, а також на добровільних засадах інші підприємства та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.
Стандарти науково-технічних та інженерних товариств (спілок) застосовують добровільно підприємства, окремі громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності, які вважають доцільним використовувати нові передові засоби, технології, методи і т.д., вимоги до яких містяться в цих стандартах. Використання цих стандартів для виготовлення продукції можливо лише за згодою замовника або споживача цієї продукції, що закріплено договором або іншою угодою.
Технічні умови використовують: підприємства незалежно від форми власності і підлеглості, громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності за договірними зобов’язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізації продукції (надання послуг).
Стандарти організацій (підприємства) застосовують лише на конкретному підприємстві та на підприємствах, що входять до складу об’єднань (концернів, асоціацій), які затвердили ці стандарти.
Міжнародні, міждержавні та регіональні стандарти, національні стандарти інших країн застосовуються в Україні в межах її міжнародних договорів за порядком, який встановлює Держстандарт України. Дозволяється застосування цих стандартів та стандартів фірм інших країн для виготовлення й поставки продукції на експорт за пропозиціями споживачів (замовників) цих країн на договірних засадах у відповідності з міжнародним законодавством у сфері захисту авторських прав.
В разі поставки продукції на експорт відповідно до вимог міжна-родних регіональних та національних стандартів інших країн або стандартів фірм зарубіжних країн, які встановлені у контрактах на поставку за пропозицією споживача (замовника) слід виконувати обов’язкові вимоги державних стандартів України під виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.
Продукція підприємств України або громадян - суб’єктів підприємницької діяльності не підлягає реалізації за призначенням, якщо вона не відповідає обов’язковим вимогам, передбаченим чинними стандартами або технічними умовами.
Продукція, яка імпортується, повинна відповідати обов’язковим вимогам державних або галузевих стандартів України щодо безпеки та охорони навколишнього середовища.
Державну політику у сфері стандартизації визначають закони України та інші нормативно-правові акти. Принципові положення державної системи стандартизації відображені в Декретах Кабінету Міністрів України:
В Україні застосовуються стандарти Української РСР, які використовуються як державні до їх заміни або скасування. Як державні стандарти України також використовуються стандарти СРСР (ГОСТ), передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації (Москва, від 13.03.1992). Характерно відмітити використання міжнародних стандартів в якості державних, наприклад, стандарти серії ISO 14000.
Стандартизація - діяльність, що полягає у встановленні поло-жень для загального і багаторазового користування стосовно розв'я-зання існуючих чи можливих проблем і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості за даних умов.
Національна система стандартизації — це система, яка визна-чає основну мету і принципи управління, форми та загальні організа-ційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.
Національна стандартизація — стандартизація, що проводиться на рівні однієї певної країни.
Об'єкт стандартизації — Об'єкт, що має бути застандартизованим.
Галузь стандартизації — сукупність взаємопов'язаних об'єктів стандартизації.
Сфера стандартизації - сфера діяльності, що охоплює взаємопо-в'язані об'єкти стандартизації.
Рівень стандартизації - географічно, політично чи економічно означений ступінь участі у стандартизації.
Нормативний документ — документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.
Вид нормативного документа - певний складник розподілу до-кументів відповідно до специфіки об'єктів і аспектів стандартизації.
Стандарт - створений на основі консенсусу та ухвалений визнаним органом нормативний документ, що встановлює, для загального і багаторазового користування, правила, настановні вказівки або характеристики різного виду діяльності чи її результатів і який є спрямованим на досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній сфері та доступним широкому колу користувачів.
Стандарт організації - стандарт, прийнятий суб'єктом стандартизації іншого рівня, ніж національний орган стандартизації, на основі поєднання виробничих, наукових, комерційних та інших спільних інтересів.
Комплекс (система) стандартів — сукупність взаємопов'язаних стандартів, що належать до певної галузі стандартизації і встановлю-ють взаємоузгодженні вимоги до об'єктів стандартизації на підставі загальної мети.
Національний стандарт — стандарт, прийнятий національним органом з стандартизації.
Основоположний стандарт - стандарт, що має широку сферу поширення або такий, що містить загальні положення для певної галузі.
Термінологічний стандарт - стандарт, що поширюється на термі-ни та їхні визначення.
Стандарт на методи випробування - стандарт, що встановлює методи випробування, як наприклад, використання статистичних ме-тодів і порядок проведення випробувань.
Стандарт на продукцію - стандарт, що встановлює вимоги, які повинен задовольняти виріб (група виробів), щоб забезпечити свою відповідність призначенню.
Стандарт на процес - стандарт, що встановлює вимоги, які по-винен задовольняти процес, щоб забезпечити свою відповідність призначенню.
Стандарт на послугу - стандарт, що встановлює вимоги, які по-винна задовольняти послуга, щоб забезпечити свою відповідність призначенню.
Стандарт на сумісність - стандарт, що встановлює вимоги сто-совно сумісності виробів чи систем у місцях їх поєднання.
Стандарт загальних технічних вимог - стандарт, що містить пе-релік характеристик, для яких значення чи інші дані встановлюються для виробу, процесу чи послуги в кожному випадку окремо.
Організація робіт з стандартизації і вимоги до змісту нормативних документів ■ Організація робіт з стандартизації. ■ Нормативні документи і порядок їх розроблення. ■ Правила позначення нормативних документів. ■ Зміст стандартів та технічних умов
В практичній діяльності робіт зі стандартизації необхідно вирішувати конкретні завдання, що стосуються різних галузей промисловості, науки, техніки, охорони середовища для проживання, наприклад: розробка методик вимірів концентрації забруднюючих речовин в об'єктах природного середовища; встановлення єдиних систем документації; розробка систем стандартів гармонізованих з міжнародними та інше. Такі завдання залежно від їх змісту можливо вирішувати в масштабах країни, галузі виробництва (міністерства) або підприємства.
Керують та координують діяльністю у сфері стандартизації центральні органи виконавчої влади в межах їхньої компетенції та в закріплених сферах діяльності.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації у межах своїх повноважень: - забезпечує здійснювання державної політики у сфері стандартизації; - вживає заходів щодо гармонізування розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами; - бере участь у розробленні й узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації; - установлює правила стосовно того, як треба розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати та скасовувати чинність національних НД, як їх позначати, класифікувати за видами та іншими ознаками кодування та реєстрації; - вживає заходів щодо виконування зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації; - співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав; - формує програму робіт зі стандартизації та координує її виконування; - вирішує питання щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створювання; - організує створення та ведення Національного фонду норма-тивних документів і Національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO; - організує надавання інформаційних послуг з питань стандар-тизації.
Суб'єкти стандартизації, які керують галузями (підгалузями) розробляють, приймають, змінюють та скасовують стандарти організацій. Роботи зі стандартизації стосовно інформації, яка має обмежений доступ, виконують відповідно до Закону України «Про державну таємницю».
На технічні комітети покладено функції розробляти, розглядати та погоджувати міжнародні (регіональні)та національні НД.
Роботи зі стандартизації в галузі будівництва організує Мінбудар- хітектури України.
Інформацію про державні і міжнародні стандарти; стандарти ін-ших країн; державні класифікатори; органи з питань сертифікації; довідкові дані різного практичного призначення та інше забезпечує ДКТРСП України. До системи ДКТРСП України належать науково- дослідні інститути, приладобудівні заводи, територіальні центри, на-вчальні заклади. ДКТРСП України координує діяльність 118 технічних комітетів із стандартизації; 134 органи із сертифікації продукції, систем якості та послуг; 600 випробувальних центрів (лабораторій).
Детальні вимоги з питань організації робіт зі стандартизації наведені у ДСТУ 1.0:2003. Національна стандартизація. Основні положення та ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Порядок розроблення національних нормативних документів та інших.
Державна система стандартизації спрямована на забезпечення реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, захисту інтересів споживачів продукції, послуг, взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації, економії всіх видів ресурсів.
Нормативною базою державної системи стандартизації є: державні стандарти; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств. За відсутності державних стандартів чи в разі необхідності встановлення вимог, які доповнюють вимоги державних стандартів, розробляються галузеві стандарти на продукцію.
Державний нагляд за додержанням стандартів норм і правил здійснює ДКТРСП України та його територіальні органи. Об'єктами державного нагляду є: продукція виробничо-технічного призначення; товари народного споживання; продукція тваринництва, рослинництва, продукти харчування; імпортна продукція на відповідність чинним в Україні нормативним документам; продукція експортна - на відповідність нормативним документам; різні виробництва - на відповідність установленим вимогам щодо сертифікації продукції.
Державні стандарти України за дорученням Держстандарту України можуть розробляти також підприємства, установи і організації, які мають у відповідній галузі стандартизації необхідний науково- технічний потенціал. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють самі товариства і спілки. Стандарти підприємства розробляють служби стандартизації підприємства (організації).
Роботи з стандартизації здійснюють відповідно до річного плану, який формують на основі довгострокових програм і проектів планів роботи із стандартизації.
Відповідальність за відповідність нормативних документів із стандартизації вимогам чинного законодавства, а також їх науково- технічний рівень несуть розробники, організації та установи, які про-вели їх експертизу, і органи, підприємства, установи, організації та громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності, що затвердили ці документи.
Порядок розроблення, узгодження, затвердження, розповсюдження, перевірки, перегляду, зміни та скасування стандартів регламентовано: - для державних стандартів - ДСТУ 1.2:2003; - для технічних умов - ДСТУ 1.3:2004; - для стандартів організацій, підприємств - ДСТУ 1.5:2004; - для галузевих стандартів — органом, до сфери управління якого входять підприємства, установи, організації, на які поширюється дія стандарту; - для стандартів науково-технічних та інженерних товариств - їхніми статутними органами; - для міжнародних і регіональних стандартів - ДСТУ 1.7-2001. - для державних класифікаторів - ДСТУ 1.10.
Нормативний документ - документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. Існує багато видів нормативних документів, які розподіляють відповідно до специфіки об'єктів і аспектів стандартизації.
Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить документ, та процедур надавання йому чинності, розрізняють такі нормативні документи: - стандарти; - кодекси усталеної практики (настанови, правила, зводи правил, державні класифікатори, каталоги тощо); - технічні умови.
Настанова, звід правил (правила) - нормативний документ, що рекомендує практичні прийоми чи методи проектування, виготовлен-ня, монтажу, експлуатації або утилізації обладнання, конструкцій чи виробів.
Регламент - прийнятий органом влади нормативний документ, що передбачає обов'язковість правових положень
Технічний регламент - регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через посилання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній зміст. Примітка, Технічний регламент може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним положенням.
Технічні умови - нормативний документ, що встановлює технічні вимоги , яким повинні відповідати виріб, процес чи послуга.
Класифікатор - документ, в якому відповідно до прийнятих ознак класифікації та методів кодування об'єкти класифікації розподілено на угруповання і цим угрупованням надано коди.
Каталог - систематичний звід, перелік будь-яких об'єктів, який дає змогу віднайти кожен об'єкт і певну ознаку відповідно до прийня-тих правил його укладання. Каталог може містити характеристики, показники та інші дані щодо об'єктів, внесених до каталогу.
Стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови мають чинність відповідно до рівнів суб'єктів стандартизації, установлених законодавством. Національні стандарти, кодекси усталеної практики та державні класифікатори застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Порядок стосовно того, як застосовувати стандарти для забезпечення потреб оборони України визначає Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього функцій. Порядок стосовно того, як розробляти та застосовувати стандарти для забезпечення потреб державної безпеки та мобілізаційної готовності визначають центральні органи виконавчої влади відповідно до покладених на них функцій.
Залежно від специфіки об'єкта стандартизації встановлено такі види стандартів: - засадничі (організаційно-методичні, загально технічні та термінологічні); - на методи (методики) випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання); - на продукцію; - на процеси; - на послуги; - на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спі-льному використовуванні; - загальних технічних вимог.
Згідно з рівнями суб'єктів стандартизації в Україні розрізняють такі НД: - національні; - організацій.
НД національного рівня розробляють на об'єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу.
Міжнародні та регіональні документи у сфері стандартизації приймають на засадах пріоритетності та переважно через НД національного рівня. Прийняті установленим порядком міжнародні та регіональні документи це - складники чинного Національного фонду нормативних документів.
У сферах, де об'єкти стандартизації швидко змінюються або за потреби накопичення досвіду використовування виробу чи стандарту, щоб випробувати положення стандарту чи обґрунтувати вибір із можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти.
Пробний стандарт - стандарт, прийнятий тимчасово органом стандартизації і доведений до широкого кола користувачів з метою накопичення потрібного досвіду у процесі його застосування і який може бути використаний як база стандарту.
Пробні стандарти розробляють, у разі потреби, також на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розроблення. Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема його можна досягнути на рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робочої групи.
Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи міжна-родної організації стандартизації:
У разі, коли неможливо завершити розроблення проекту стандарту як стандарту за умов, установлених ДСТУ 1.2, його оформлюють як технічний звіт. Звіт не є нормативний документ.
НД національного рівня на продукцію, процеси та послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодавст-вом, потрібно будувати та викладати таким чином, щоб їх можна було використовувати для підтверджування відповідності зазначених продукції, процесів та послуг.
НД інших суб'єктів стандартизації, крім вище зазначених, роз-робляють на продукцію, процеси чи послуги, якщо національних стандартів немає чи якщо є потреба встановити вимоги, які перевищують чи доповнюють вимоги національних стандартів.
НД громадських організацій (наукових, науково-технічних та ін-женерних товариств і спілок) розробляють, якщо є потреба поширити результати фундаментального та прикладного досліджування чи практичного досвіду, одержаних у певних галузях науки чи сферах професійних інтересів.
НД на рівні суб'єктів господарювання та їхніх об'єднань розроб-ляють на продукцію, процеси та послуги, використовувані на власні потреби. їх дозволено застосовувати для продукції, процесів та послуг, призначених для самостійного постачання, якщо у них встановлено положення, що регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем) та за згодою останнього.
Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, ви роби тої самої чи подібної функційної визначеності, але які різняться конструктивним виконанням чи принципом дії, і для яких аспекти проектування, виготовлення чи встанов- лювання/монтування, експлуатування чи утилізації є визначальні для їхнього безпечного функціонування (житлові, промислові будівлі та споруди, котли, посудини, що працюють під тиском, компресорне
устаткування тощо). У кодексах усталеної практики також зазначають правила та методи стосовно того, як розв'язувати завдання щодо організування та координування робіт зі стандартизації та метрології, а також як реалізувати певні вимоги технічних регламентів чи стандартів тощо.
Державні класифікатори належать до державної системи класи-фікації. Головними видами класифікаторів, що використовуються при розробленні стандартів є: ДК 004 і ДК 009.
ДК 004 - український класифікатор нормативних документів (УКНД) призначено для впорядковування і класифікації стандартів та інших нормативних документів зі стандартизації. Він є основа для побудови каталогів, покажчиків, реєстрів, тематичних переліків нормативних документів. Цей класифікатор установлює назви класифікаційних угруповань та їхні коди. Коди класифікаційних угруповань використовують для індексування нормативних документів зі стандартизації усіх видів та рівнів приймання. Об'єкти класифікації цього класифікатора - стандарти різних видів і рівнів приймання та прирівняні до них нормативні документи. Ознаками класифікації є галузі стандартизації (перший рівень класифікації) та об'єкти стандартизації (другий рівень класифікації з подальшою деталізацією на третьому рівні). Класифікація - ієрархічна, трирівнева. Кожний наступний рівень класифікації не змінює значення попередніх рівнів. У загальному випадку код позиції кла-сифікатора має таку структуру: xx.xxx.xx де XX клас (від 01 до 99), ХХ.ХХХ група, ХХ.ХХХ.ХХ підгрупа.
Клас кодують двозначним цифровим кодом. Код групи складається з коду класу та тризначного цифрового коду групи, відокремлених крапкою. Код підгрупи складається з коду групи та двозначного цифрового коду, відокремлених крапкою. Приклад:
Більшість груп, поділених на підгрупи, мають підгрупу з кодом, який закінчується на «.99». Такі підгрупи містять стандарти на об'єкти, які не належать ні до об'єктів загальних підгруп, ні до об'єктів конкретних підгруп відповідних груп.
Технічні умови (далі - ТУ) установлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконування процесів чи надавання послуг замовникові і регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем). В ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, складаних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термінології, умовних познак, методів випробовування (вимірювання, контролювання, аналізування), пакування, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають, за потреби, способи оцінювання відповідності встановленим обов'язковим вимогам.
Право власності на НД установлює та регулює чинне законодав-ство. У всіх нормативних документах, окрім національних, треба за-значати код згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ.
Познака нормативного документа складається з індексу, номера та року прийняття. Згідно ДСТУ 1.0-2003 установлено такі індекси документів:
У для міжнародних чи регіональних стандарт, які приймаються через національний стандарт, - згідно з ДСТУ 1.7.
Познаку не змінюють (не транслітерують) якщо у познаці чинного в Україні документа у сфері стандартизації використано познаку документа міжнародної чи регіональної організації (ISO, IEC, EN, ГОСТ чи іншої), а також якщо назву відповідного документа перекладено.
Повне позначення національних стандартів України, кодексів усталеної практики та інших нормативних документів загальнодержавного застосовування, прийнятих національним органом стандартизації, складається з:
У індексу згідно з ДСТУ 1.0, У реєстраційного номера, наданого йому при прийняті (до п'яти цифр), У відокремлених знаком «двокрапка» чотирьох цифр року прийняття. Приклади: ДСТУ 3145:2001; ДСТУ 13472:2004. ♦♦♦ Якщо група стандартів утворює комплекс стандартів, то реєстраційний номер стандарту складають з номера комплексу і номера стандарту в комплексі, які сполучають крапкою: ДСТУ ККККК.ННН:РРРР де ККККК - номер комплексу стандартів (від 1 до 99999); ННН - номер стандарту в комплексі (від 1 до 999). Приклади: ДСТУ 3.27:2000; ДСТ-2617.5:2004 ♦♦♦ Якщо стандарт складено з кількох самостійних частин, їхні реєстраційні номери складають з номера стандарту і номера частини, відокремлених знаком «дефіс»: ДСТУ ННННН-ЧЧЧ-РРРР де ННННН - реєстраційний номер багато частинного стандарту; ЧЧЧ - номер частини. Приклад: ДСТУ 4287-25:2002 ♦♦♦ Національні стандарти України - впровадження міжнародних чи регіональних стандартів, позначають згідно з ДСТУ 1.7. ♦♦♦ Національні стандарти, які затверджує Держбуд України, позначають відповідно до рекомендацій цього розділу з урахуванням положень класифікації нормативних документів України в галузі будівництва, наведеної в ДБН А 1.1-1. Якщо стандарт скасовано, його реєстраційний номер заборонено надавати іншим стандартам протягом тридцяти років з дня скасування. Позначення інших нормативних документів Позначання стандартів, які затверджують (приймають) інші суб'єкти стандартизації, визначають нормативні документи цих суб'єктів. Позначання державних класифікаторів - згідно з ДСТУ 1.10. Позначання технічних умов - згідно з ДСТУ 1.3. Позначає ТУ власник ТУ. У позначенні ТУ має бути: > індекс документа - «ТУ»; >■ скорочена назва держави - «У» ; > код продукції за ДК 016 (три перші знаки); >• код підприємства (організації) - власника ТУ згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) (вісім знаків); >• порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ (три знаки); > рік прийняття (чотири знаки) для ТУ, прийнятих уперше чи на заміну чинних ТУ, - через двокрапку. Приклад: ТУ У 27.1-21926977-001:2004
ТУ, що є частиною комплекту конструкторської документації, дозволено надавати подвійне дворядкове позначення; у першому рядку - позначення, складене, як зазначено вище, у другому рядку - згідно з ГОСТ 2.114.
ТУ на продукцію будівельного призначення позначають за прави-лами, установленими Держбудом України.
У позначенні ТУ на заміну чинних порядковий реєстраційний номер, що його надає власник ТУ, не змінюється.
У разі виготовлення та постачання продукції на території України за ТУ підприємств інших держав застосовують подвійне дворядкове позначення: у першому рядку - за 6.2, у другому - позначення вихідного ТУ. Приклад: ТУ У 25.2-23635128-005:2003 ТУ РБ 00959441.005-2001 2.2.4. Зміст стандартів та технічних умов *3міст основоположних стандартів 1. Основоположні організаційно-методичні стандарти встановлюють: >• визначеність, завдання, класифікаційні структури різноманітних об'єктів стандартизації; >• загальні організаційно-технічні положення щодо провадження робіт у певній сфері діяльності тощо; > правила, як розробляти, схвалювати та впроваджувати нормативні документи і технічну документацію (конструкторську, технологічну, проектну, програмну тощо); >• правила запроваджування продукції у виробництво. 2. Основоположні загально-технічні стандарти встановлюють: >■ науково-технічні терміни та визначення позначених ними понять, часто вживані в науці, техніці, промисловості й сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у закладах культури, охорони здоров'я, охорони праці та в інших сферах національної економіки; >• умовні познаки (назви, коди, позначки тощо) для різних об'єктів стандартизації, їхні цифрові, літерно-цифрові познаки, зокрема познаки фізичних величин (українськими, латинськими, грецькими літерами) та їхню розмірність, замінні написи (або піктограми! позначки) тощо; > правила, як будувати, викладати, оформлювати різні види документів (нормативні, конструкторські, будівельні, проектні, технологічні, експлуатаційні, ремонтні, організаційно-розпорядчі, комп'ютерно- програмні тощо) та вимоги до їхнього змісту; У загально технічні величини, вимоги та норми, необхідні для технічного, зокрема метрологічного, забезпечення процесів виробництва: Зміст стандартів на терміни та визначення понять - згідно з ДСТУ 3966. Якщо впроваджують міжнародний стандарт на терміни без національних доповнень зі ступенем відповідності «Ідентичний» (IDT), йому дають назву «Словник термінів». ♦♦♦ Зміст стандартів на продукцію, послуги На продукцію, послуги залежно від їхніх особливостей розробляють стандарти таких видів, які містять відповідні групи положень чи вимог: У класифікація; У основні параметри і (або) розміри; У загальні технічні вимоги; У вимоги безпеки; У вимоги охорони довкілля; У маркування; У пакування; У правила транспортування та зберігання; У методи контролювання; У правила приймання; У правила експлуатування, ремонту, утилізації; Коли стандарт об'єднує декілька з цих груп вимог, то такий вид стандарту може мати, наприклад, назву: • «Класифікація, основні параметри і (або) розміри»; • «Класифікація й загальні технічні вимоги»; • «Загальні технічні вимоги та методи випробовування» тощо.
Якщо об'єднаний стандарт містить положення всіх наведених вище груп вимог, йому дають назву «Загальні технічні умови» (для групи однорідної продукції чи послуг) або «Технічні умови» (для однорідної продукції чи послуг). У стандарті, який об'єднує кілька груп вимог, положення, що стосуються однієї групи, викладають здебільшого в одному розділі. Номенклатуру структурних елементів, зміст і назву цих елементів конкретного стандарту визначають відповідно до особливостей продукції (послуг) і характеру вимог, які до них ставлять. Деякі групи положень чи вимог, за потреби, дозволено випускати.
Стандарти на продукцію, виготовляння і використовування якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, повинні обов'язково мати розділи «Вимоги безпеки» і «Вимоги охорони навколишнього довкілля». ♦♦♦ Зміст стандартів на методи контролювання Методи контролювання (випробовування, вимірювання, аналізування тощо), які встановлюють у стандартах на продукцію і (або) у стандартах на методи контролювання, повинні забезпечувати об'єктивне перевірення всіх обов'язкових вимог до якості продукції, які встановлено в стандартах на неї. Вони повинні бути об'єктивні, чітко сформульовані, точні і забезпечувати послідовні й відтворні результати. Для кожного методу, залежно від специфіки проведення контролювання, установлюють: > засоби та допоміжні пристрої; >• правила готування до нього; >• методику та правила його проведення; > правила опрацювання результатів; > правила оформлювання результатів; > допустиму похибку. Стандарт на методи контролювання може встановлювати методи контролювання одного показника декількох груп однорідної продукції або методи контролювання комплексу показників груп однорідної продукції. У стандарті, що встановлює вимоги до методів контролювання одного показника, дозволено передбачати декілька методів контролювання, один з яких визначають як арбітражний. Зазначаючи засоби контролювання та допоміжні пристрої, наводять перелік застосовуваного обладнання або основні технічні характеристики устаткування необхідні для забезпечення контролю з належною точністю, а також перелік матеріалів (реактивів) або дані про їхні властивості. Викладаючи правила готування до контролювання, зазначають дані, що стосуються готування до контролювання продукції, а також місце та спосіб відбирання зразків (проб), форму, вид, розміри або масу, а за потреби, умови їх зберігання і (або) транспортування. За потреби наводять структурну й функціональну схеми засобу вимірювальної техніки, а також схеми сполучення приладів чи апаратів. Викладаючи вимоги до методики контролювання, наводять характеристики умов контролювання, їхні значення та границі допустимих похибок їх відтворення, а також послідовність виконуваних операцій, якщо ця послідовність впливає на результати контролювання та їх опис. Викладаючи правила обробляння результатів контролювання, наводять розрахункові формули. Викладаючи вимоги до оформлення результатів контролювання, установлюють вимоги до журналів (протоколів) контролю, змісту й послідовності визначуваних даних. Викладаючи вимоги до точності методу контролювання, зазначають границі допустимих похибок методу, точність розрахунків і ступінь округлення даних, а також наводять дані про відтворення й дублювання результатів, що забезпечує цей метод. ♦♦♦ Зміст стандартів на процеси та послуги Стандарти на процеси (роботи), послуги встановлюють вимоги до методів (способів, прийомів, режимів, норм) виконування різного виду робіт у технологічних процесах розробляння, виготовляння, зберігання, транспортування, експлуатування, ремонту та утилізації продукції (послуг), що забезпечують їх технічну однаковість і оптимальність, зокрема: >• до технологічних операцій, що мають самостійне значення; > до сукупності послідовно виконуваних технологічних операцій.
Ці стандарти зокрема встановлюють:
Стандарт на процеси (роботи), послуги повинен містити вимоги безпеки для життя і здоров'я людини під час виконування технологічних операцій, а також, за потреби, вимоги до обладнання, приладдя, інструменту та допоміжних матеріалів, що повинні відповідати положенням інших стандартів та нормативних актів про охорону праці.
Вимоги до охорони довкілля під час виконування технологічних операцій повинні містити:В ТУ загалом мають бути такі розділи:
Залежно від специфіки виробництва та призначення продукції ТУ дозволено доповнювати іншими розділами та об'єднувати окремі розділи. Зміст, викладання та оформлення ТУ як складника конструкторської документації має відповідати ГОСТ 2.114 та вимогам ДСТУ 1.3. В ТУ на продукцію, виготовлення та використання якої можуть зашкодити здоров'ю, майну громадян чи природному довкіллю, обов'язково мають бути розділи «Вимоги безпеки» та «Вимоги охорони довкілля». Загальні вимоги щодо змісту окремих розділів ТУ - згідно з вимогами ДСТУ 1.5 і додатком Б ДСТУ 1.3. ТУ на послуги мають враховувати вимоги ДСТУ 3279.
Побудова групових ТУ має відповідати вимогам цього стандарту. У групових ТУ змінні дані (які різняться для окремих виробів, видів продукції або складників) треба подавати як таблиці, розташовані в тексті відповідного розділу, підрозділу, додатка. Якщо однакові види продукції за умовами замовлення виготовляють різної комплектності, то спочатку треба записувати постійні дані для виконання, а потім - змінні в порядку зростання їхніх позначень. Назву продукції на титульному аркуші ТУ треба записувати в називному відмінку множини.
Якщо окремі вимоги, установлені в нормативних та технічних документах, поширюються на дану продукцію, то в ТУ зазначені вимоги не повторюють, а у відповідних розділах ТУ дають посилання на ці документи або на їхні розділи, пункти. Недозволено посилатися на документи, які не внесено в державні реєстри нормативних документів.
Придатність ТУ для підтвердження відповідності забезпечують виконанням вимог ISO/IEC Guide 7.
■ Міжнародні стандарти серії ISO 9000, 10000 і 14000. ■ Європейські стандарти серії БК 29000 і БК 45000. ■ Стадії розробки міжнародних стандартів. ■ Порядок розроблення міждержавних стандартів.
Міжнародними стандартами з якості є стандарти ISO серії 9000 і 10000.а з охорони навколишнього середовища - ISO серії 14000.
Міжнародні стандарти ISO серії 9000 визначають розроблення, впровадження та функціонування систем якості.
Вони не стосуються конкретного сектора промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості. Вони містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок впровадження цих елементів тією чи іншою організацією. Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають різні потреби. Побудова та шляхи впровадження систем якості повинні обов’язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці. Серія стандартів ISO 9000складеться з: ISO 9000, ISO 9001, ISO 9004.
Стандарти ISO серії 9000 були розроблені технічним комітетом ІБ0/ТС 176 в результаті узагальнення накопиченого національного досвіду різних країн щодо розроблення, впровадження та функціонування систем якості. Вони не стосуються конкретного сектора промисловості чи економіки і являють собою настанови з управління якістю та загальні вимоги щодо забезпечення якості, вибору і побудови елементів систем якості. Вони містять опис елементів, що їх мають включати системи якості, а не порядок впровадження цих елементів тією чи іншою організацією. Вони не мають на меті спонукати до створення однакових систем якості, оскільки різні організації мають різні потреби. Побудова та шляхи впровадження систем якості повинні обов’язково враховувати конкретні цілі організації, продукцію, яка нею виготовляється, процеси, що при цьому застосовуються, а також конкретні методи праці. В подальшому були внесені зміни в стандарти ISO серії 9000, які забезпечують більш зручне користування ними.
ISO 9000:2000. Системи управління якістю. Основні положення та словник. Стандарт розроблено Технічним комітетом ISO/ТС 176 „Управління якістю і забезпечення якості”, Підкомітетом БС 1 „По-няття та термінологія”. Цей стандарт описує основні положення систем управління якістю, які є предметом стандартів серії ISO 9000, і визначає відповідні терміни. Дію цього стандарту поширюють на організації, що прагнуть досягнути переваги завдяки впровадженню системи управління якістю; організації, що прагнуть отримати впевненість у тому, що їхні постачальники виконуватимуть їхні вимоги до продукції; замовників продукції; усі сторони, зацікавлені в єдиному розумінні термінології, яку використовують у сфері управління якістю; усі сторони, внутрішні чи зовнішні стосовно організації, які здійснюють оцінювання або аудит системи управління якістю на відповідність вимогам ISO 9001; осіб, внутрі-шніх чи зовнішніх стосовно організації, які провадять консульту-вання або підготовку з питань системи управління якістю, прийнят-ної для цієї організації; розробників відповідних стандартів.
ISO 9001:2000. Системи управління якістю. Вимоги. Стандарт розроблено Технічним комітетом ISO/ТС 176 „Управління якістю і забезпечення якості”. Стандарт містить вимоги до систем управління якістю, спрямовані на забезпечення якості і підвищення задоволеності споживача. На відміну від попереднього нове видання ISO 9001 та ISO 9004 утворює узгоджену пару стандартів з управління якістю.
ISO 9004:2000. Системи управління якістю. Настанови щодо по-ліпшення діяльності. Стандарт розроблено Технічним комітетом, ISO/ТС 176 „Управління якістю і забезпечення якості”, Підкомітетом БС 2 „Системи якості”. Цей стандарт містить настанови, які виходять за межі вимог, наведених в ISO 9001, призначений для того, щоб одночасно врахувати результативність та ефективність системи управління якістю, і, таким чином, потенційні можливості поліпшення показників діяльності організації. Порівняно з ISO 9001, цілі, пов'язані із задоволенням інтересів замовників і з якістю продукції, розширені і містять задоволеність зацікавлених сторін і показники діяльності організації.
Вибір та застосування стандартів. Стандарти ISO серії 9000 передбачають застосування систем якості у чотирьох ситуаціях: отримання вказівок щодо управління якістю; контракт між першою та другою сторонами (постачальник-споживач); затвердження або реєстрація, що їх проводить друга сторона; сертифікація або реєстрація, що їх проводить третя (незалежна) сторона.
Організація-постачальник повинна встановити і підтримувати таку систему якості, яка б передбачала всі ситуації, з якими може зіткнутися організація. Нижче згідно з стандартом 180 9000 наводяться вказівки, що дозволяють організаціям правильно обрати стандарт ISO серії 9000 та 10000 і отримати корисну інформацію щодо впровадження систем якості.
ISO 9000:2000. Слід звертатися кожній організації, що має намір створити та впровадити систему якості. Розширення глобальної конкуренції призводить до того, що споживач починає висувати дедалі жорсткіші вимоги щодо якості. Для того, щоб не втратити конкурентноз- датність і підтримувати високі економічні показники, організаціям- постачальникам необхідно впроваджувати все ефективніші та дійові системи. Цей стандарт подає пояснення основних понять у галузі якості і містить настанови щодо вибору та застосування стандартів ISO серії 9000 для цієї мети.
ISO 9001:1994. Звертатися і застосовувати його постачальнику слід у разі потреби довести свою здатність управляти процесом як проектування, так і виробництва продукції, що відповідає усім вимо-гам. Вони перш за все мають на увазі задоволення споживача за рахунок запобігання невідповідності на всіх етапах від проектування до обслуговування. Цим стандартом встановлена відповідна модель забезпечення якості.
ISO 9004:2000. Слід звертатися будь-якій організації, що має намір розробити та запровадити систему якості. Для того, щоб відповідати своєму призначенню, організація повинна забезпечити керованість технічними, адміністративними і людськими чинниками, що впливають на якість продукції. Стандарт містить повний перелік елементів системи якості, що стосуються всіх етапів життєвого циклу продукції і відповідних заходів, з якого організація може набрати і застосувати елементи згідно з своїми потребами.
За роки, що пройшли від часу опублікування, вони отримали широке визнання та розповсюдження, а більш як 50 країн прийняли їх як національні. Після розповсюдження почався процес їх широкого застосування при сертифікації систем якості. Це викликало потребу визначення правил самої процедури сертифікації, а також вимог до експертів, які здійснюють перевірку системи. З цією метою ІБ0/ТС 176 підготував та опублікував у 1990 - 1992 р. стандарти ISO серії 10000.
Міжнародні стандарти ISO серії 10000 містять Настанови щодо перевірки системи якості, кваліфікаційні вимоги до експертів-аудиторів з перевірки системи якості, керування програмою перевірки якості.
Ця серія стандартів складається з:
ISO 10012-1:1992. Вимоги до забезпечення якості і вимірювального обладнання. Частина 1. Система метрологічного підтвердження вимірювального обладнання.
ISO 10013:1995. Настанови щодо розробки посібників якості.
ISO/DIS10006. Управління якістю. Настанови щодо управління якістю проектування.
ISO/DIS 10012-2. Вимоги гарантії якості вимірювального устаткування. Частина 2. Управління процесами вимірювання, ISO/DIS 10014. Настанови щодо управління економікою якості. 3. Нові пропозиції
ISO/NP 10015. Настанови щодо постійного навчання і підвищення кваліфікації. Записи перевірки і тестування. Подання результатів.
ISO/NP 10017. Настанови щодо використання статистичних мето-дів в серії стандартів ISO 9000.
До цих стандартів слід звертатися при організації, плануванні, здійсненні та документуванні перевірки систем якості. Вони містять настанови щодо перевірки наявності та реалізації елементів систем якості; перевірки здатності системи забезпечувати досягнення заданих показників якості; настанови щодо критеріїв кваліфікації експертів- аудиторів систем якості, а також щодо освіти, підготовки, досвіду, персональних якостей та керівних здібностей, необхідних для виконання перевірки якості; настанови щодо керування програмами перевірки систем якості.
ISO 10011 має такі три самостійні частини: настанови щодо пере-вірки системи якості; кваліфікаційні вимоги до експертів-аудиторів з перевірки системи якості; керування програмою перевірки якості.
ISO 10011-1:1990. Слід звертатися при організації, плануванні, здійсненні та документуванні перевірки систем якості. Він містить настанови щодо перевірки наявності та реалізації елементів систем якості і перевірки здатності системи забезпечувати досягнення заданих показників якості.
ISO 10011-2:1991. Слід звертатися при потребі відбору кадрів та підготовки експертів-аудиторів систем якості. Подано настанови щодо критеріїв кваліфікації експертів-аудиторів систем якості, а також щодо освіти, підготовки, досвіду, персональних якостей та керівних здібностей, необхідних для виконання перевірки якості.
ISO 10011-3:1991. Слід звертатися при плануванні керування програмою перевірки якості. Містить настанови щодо керування програмами перевірки систем якості.
ISO 10012 містить вимоги щодо забезпечення якості вимірювального обладнання.
ISO 10012-1:1992. Слід звертатися, якщо якість продукції чи процесу має високу залежність від можливості проводити точні вимірювання. У ньому встановлені основні характеристики системи підтвердження, які постачальник повинен використовувати щодо своїх засобів вимірювання. Містить вимоги до засобів вимірювання постачальника щодо забезпечення якості, на основі яких доводиться, що вимірювання проводяться з належною точністю та в належному порядку. Він містить більш детальні вимоги в порівнянні з тими, що наводяться в
ISO 9001, ISO 9002 та ISO 9003, і дає вказівки щодо впровадження.
Міжнародні стандарти ISO серії 14000 розгляда-ють системи і настанови щодо захищеності навколишнього середовища, системи управління навколишнім середовищем, технічні вимоги і настанови щодо його використання, а та-кож загальні настанови щодо принципів, систем та заходів підтримки.Перевага міжнародних стандартів ISO 14000 в тому, що вони створюються для всіх сфер діяльності шляхом надання міжнародної системи тестів або методів визначання захищеності навколишнього середовища. До складу стандартів цієї серії входять:
Настанови ISO 64. Настанови щодо включення екологічних аспектів до стандартів на продукцію.
Перші два стандарти з цього переліку є основою ISO серії 14000. Вони задовольнили потреби бізнесу в загальному керівництві, самооцінці, реєстрації та сертифікації оскільки розглядають стосовно системи управління навколишнім середовищем, технічні вимоги і настанови щодо використання, та заходів підтримки.
ISO 14001-97. Цей стандарт містить опис елементів системи управління навколишнім середовищем і практичні поради щодо впровадження чи вдосконалення такої системи. Головним призначенням цього стандарту є надання організаціям допомоги у впровадженні або вдосконаленні системи управління навколишнім середовищем. Це призначення відповідає принципу сталого розвитку і цілям різних культурних, соціальних, економічних та інших структур. У цьому стандарті також містяться приклади, описи і варіанти вибору, які допомагають як у впровадженні системи управління навколишнім середовищем, так і в зміцненні її взаємозв'язку з загальною системою управління організацією. Разом з тим слід відзначити, що тільки 1БО 14001-97 містить вимоги, відповідно до яких можна проводити об'єктивний аудит системи для цілей сертифікації/реєстрації або для цілей само декларації.
Система управління навколишнім середовищем дає можливість організаціям упорядковано і послідовно вирішувати екологічні про-блеми шляхом розподілу ресурсів, визначення обов'язків і регулярного оцінювання технічних правил, методик та процесів. Вона є суттєво важливою для забезпеченню спроможності організацій визначати свої екологічні цілі та досягати їх, а також для забезпечення постійної відповідності діяльності, продукції чи послуг національним та/чи міжнародним вимогам. Система управління навколишнім середовищем є невід'ємною частиною системи загального управління в межах організації. Розроблення та впровадження системи є неперервним та інтерактивним процесом. Структура, обов'язки, досвід, технічні правила, методики, процеси і ресурси для реалізації екологічної політики, цілей та завдань повинні бути скоординовані із зусиллями в інших сферах (наприклад, стосовно управління процесами чи виробництвом, управління фінансами, забезпечення якості, техніки безпеки та охо-рони здоров'я на робочих місцях).
ISO 14004-97. Стандарт установлює принципи та загальні поло-ження щодо розроблення та впровадження системи управління навколишнім середовищем, а також її координації з іншими системами управління. До головних принципів, якими повинен керуватися управлінський персонал, що впроваджує чи вдосконалює систему управління навколишнім середовищем, належать такі: визнання того, що управління навколишнім середовищем є одним з найвищих пріоритетів; встановлення і підтримання зв'язків з внутрішніми та зовнішніми зацікавленими сторонами; ідентифікація відповідних законодавчих вимог і екологічних аспектів, пов'язаних із діяльністю організації, її продукцією чи послугами.
Принципи та положення, викладені в цьому стандарті, застосовні до будь-якої організації, яка зацікавлена в розробленні, впровадженні чи вдосконаленні системи управління навколишнім середовищем незалежно гід масштабу та виду її діяльності чи рівня професійного досвіду. Вимоги стандарту призначені для використання на добровільних засадах для внутрішнього управління і не призначені для використання під час сертифікації/реєстрації системи управління навколишнім середовищем. Стандарт поширюється на організації, що функціонують на території України, незалежно від форм власності та видів діяльності.
Інші стандарти розглядають оцінку життєвого циклу: оцінку впливу життєвого циклу, інтерпретацію життєвого циклу, принципи і структуру; настанови щодо аудиту навколишнього середовища, кваліфікаційні критерії аудиторів навколишнього середовища; екологічні етикетки та декларації: позначення, керівні принципи і методики тощо.
ISO 14040:2003. Цей стандарт визначає загальну структуру, принципи та вимоги щодо проведення досліджування оцінювання життєвого циклу та звітування про нього. Цей стандарт не описує детально технічні прийоми оцінювання життєвого циклу, а розглядає такі питання: терміни - екологічний аспект, життєвий цикл, оцінювання життєвого циклу, оцінювання впливу життєвого циклу, інтерпретування життєвого циклу, фаза оцінювання життєвого циклу, аналізування інвентаризації життєвого циклу та їх визначення; загальне описування ОЖЦ - ключові риси і фази ОЖЦ; методологічну структуру; звітування; критичне оглядання.
ISO 14050:2003. Цей стандарт вміщує терміни та визначення фундаментальних понять, що стосуються екологічного керування, опублікованих в стандартах серії ISO 14000: екологічний аудит, аудитор з екології, провідний аудитор з екології, екологічний вплив, система екологічного керування, екологічна мета, екологічна характеристика, екологічна політика.
Обидві системи стандартів (ISO серії 9000 та ISO серії 14000) не-обхідно розробляти на підприємствах таким чином, щоб вони могли легко інтегрувати в систему управління виробництвом. Одночасно на підприємствах промислово-розвинених країн вже впроваджуються комплексні системи управління якістю. Станом на 2002 рік впрова-джено систем якості: в Європі більше 250000, США більше 35000, Японія більше 21000, Україні більше 460.
Європейські стандарти серії EN 29000 і EN 45000 регламентують розробку систем якості, оцінювання відповідності, сертифікації систем якості та акредитації органів з сертифікації.
Європейські стандарти EN 29001, EN 29002, EN 29003 є аналогами стандартів ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003. В європейських країнах, що входять до складу Європейського союзу, національні стандарти з систем якості створюють або безпосередньо на базі стандартів ISO серії 9000, або посилаються на стандарти EN серії 29000.
До складу європейських стандартів серії EN 45000 входять:
Європейські стандарти серії 45000: EN 45001, EN 45002, EN 45003, EN 45011, EN 45012, EN 45013, EN 45014 містять правила оцінювання відповідності, сертифікації систем якості та акредитації органів з сертифікації, визначають основні критерії оцінювання діяльності органів з сертифікації продукції, систем якості та персоналу, а також вимоги до декларацій постачальника щодо відповідності продукції вимогам стандартів. Стандарти EN серії 45000 розроблені на основі матеріалів міжнародної конференції з акредитації випробувальних лабораторій та Настанов IS0/IES, підготовлених CASCO.
Схему розробки міжнародних стандартів наведено на прикладі ТЕС. В рамках системи IS0/IEC кожний її член має право брати участь в роботі будь-якого міжнародного Технічного комітету або підкомітету, створеного для розробки проектів стандартів у різних галузях.
Розробка міжнародних стандартів складається з таких стадій: по-передньої, пропозиції, підготовчої, обговорення запиту, затвердження і публікації. Стадії проекту та документи щодо них додаються у таблиці 2.3.1.
Таблиця 2.3.1 Стадії проекту та документи що додаються Стадії проекту Назва документів Скорочена назва документів 0. Попередня стадія Первинна робоча одиниця PVI 1. Стадія пропозиції Пропозиція нової робочої одиниці NP 2. Підготовча стадія Робочий проект WD 3. Стадія обговорення Обговорюваний проект CD 4. Стадія запиту Проект запиту (визначення) проекту Міжнародного стандарту та проект комісії для затвердження (IEC, DIS, CDV) DIS CDV 5. Стадія затвердження Заключний проект міжнародного стандарту FDIS 6. Стадія публікації Міжнародний стандарт IEC або ISO/IEC
Попередня стадія. Найперше, з чого починає роботу технічна комісія (підкомісія), є систематичний огляд міжнародних стандартів. Всі види робіт виконуються на основі проектного підходу. Проект приймається для подальшої роботи у випадку відповідності його вимогам опису та прийняття проекту. Попередня стадія встановлюється для робочих одиниць (нових проектів), для яких неможливо визначити термін їх виконання, а також для визначення потреби у стандарті, виходячи з ситуації в галузі.
Стадія пропозиції. Пропозицією нової робочої одиниці (NP) мо-жуть бути нові стандарти, нові частини існуючого стандарту, зміни існуючого стандарту або його частини, поправка існуючого стандарту або його частини, технічний звіт. Пропозиція заявляється у: національній організації зі стандартизації, секретаріаті ТК або підкомісії, Раді з Технічного Управління та ін. Нова пропозиція пропонується у вигляді певної форми та приймається до розгляду коли за неї проголосували не менше п'яти _р-членів технічної комісії.
Підготовча стадія. Підготовча стадія починається після підготовки робочого проекту та полягає у розробці проекту стандарту. Таке завдання доручається Технічному комітету, який має достатню компетентність і представляє всі основні зацікавлені кола в конкретній галузі. Процес розроблення проекту є етапом подання та аналізу ідей. На цьому етапі часто виникає потреба у проведенні випробувань і досліджень для перевірки і затвердження технічного змісту стандарту. Підготовча стадія закінчується, коли робочий проект доступний для членів технічної комісії як перший проект комісії і зареєстрований в СЕО.
Стадія обговорення. Така стадія передбачає консультації з усіма зацікавленими колами шляхом розсилання документа і отримання коментарів. Як тільки є можливість, проект комітету розповсюджується всім р-членам і о-членам технічної комісії для розгляду та з вказівкою на точну дату подання відповідей. Розгляд послідовних проектів повинен продовжуватись, поки не буде отримана згода р-членів технічної комісії, або не було прийнято рішення про зупинку проекту на основі консенсусу (2/3 (більшістю) р-членів технічної комісії.
Стадія запиту. У стадії запиту проект має бути розповсюджений відомством СЕО протягом чотирьох тижнів всім національним органам для п'ятимісячного голосування. По закінченні якого відповідальні виконавці повинні повідомити у технічний комітет (голові або секретареві) комісії результати голосування разом з всіма можливими коментарями, для подальшого швидкого реагування.
Проект запиту затверджується за умови, коли дві третини більшості голосів р-членів технічного комітету або підкомісії проголосували "За" і не більше однієї, четвертої із загальної кількості голосів негативні. В результаті позитивного рішення проект запиту реєструється як заключний проект міжнародного стандарту, а в результаті інших рішень доробляється та знову розповсюджується для голосування внесення коментарів. Стадія запиту закінчується реєстрацією відомством СЕО тексту для обігу як заключного проекту міжнародного стандарту.
Стадія затвердження. На даній стадії заключний проект міжна-родного стандарту (FDIS) розповсюджується СЕО без затримки для голосування всім національним інстанціям протягом двох місяців.. В разі негативного голосування повинні встановлюватись технічні при-чини.. Після закінчення періоду голосування, відомство СЕО розпо-всюджує всім національним інстанціям звіт про результати голосування. Стадія затвердження завершується з моменту розповсюдження звіту про голосування та із заяви, що FDIS був підтриманий для публікації як міжнародний стандарт.
Стадія публікації. Впродовж двох місяців відомство СЕО виправляє всі помилки, вказані секретаріатом технічного комітету. Стадія публікації закінчується публікацією міжнародного стандарту.
Порядок розроблення міждержавних стандартів регламентується нормативними документами:
Ці нормативні документи встановлюють порядок розроблення, узгодження, експертизи, редагування та видання міждержавних стандартів в Україні, їх вимоги є обов’язковими.
Загальні положення. Міждержавні стандарти розробляють згідно з планом державної стандартизації України (міждержавної частини). Технічне завдання (далі - ТЗ) розробляють згідно з ДСТУ 1.2-2003 (узгоджується тільки з організаціями, що діють в Україні). Технічне завдання на розроблення стандарту слід узгоджувати з органами державного нагляду, напрямки діяльності яких стосуються вимог стандарту. Проект міждержавного стандарту та пояснювальну записку до нього на всіх етапах розробляють російською мовою. З остаточною редакцією розробником надається і автентичний текст проекту міждержавного стандарту українською мовою. Вимоги до побудови, викладення та оформлення визначені ГОСТ 1.5, порядок узгодження і затвердження - ДСТУ 1.2, ГОСТ 1.0 та ДСТУ 3281, реєстрації ПМГ-03. Останню сторінку проекту стандарту виконують відповідно до додатка А. ДСТУ 3281. Пояснювальну записку оформляють згідно з ДСТУ 1.2. Нормативні посилання на ДСТУ та інші нормативні акти, затверджені органами державного нагляду України, в міждержавному стандарті не допускаються.
Стандарт отримує статус міждержавного за умови прийняття його Міждержавною радою із стандартизації, метрології, сертифікації (далі - МДР), а в галузі будівництва - Міждержавною науково-технічною комісією із стандартизації і технічного нормування в будівництві (далі - МНТКС). Такий стандарт дістає позначення ГОСТ. Прийнятий ГОСТ видається російською мовою з автентичним текстом українською мо-вою. До переліку організацій (підприємств), яким проект стандарту буде направлений на відгук, залежно від об’єкта стандартизації та виду стандарту включають організації України з якими проект стандарту потрібно узгодити та головні організації (підприємства), що розробляють і виготовляють продукцію, яка є об’єктом стандартизації, за умови, що вони не є розробниками стандарту.
Додатково розробник може включити до переліку організацій, яким стандарт має бути направлений на відгук, організації та підпри-ємства (за умови попередньої домовленості з ними) країн-учасниць Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації (далі - Угода), які виявили зацікавленість у стандарті, і секретаріат Міждержавного технічного комітету із стандартизації (далі - МТК), якщо він діє в іншій країні.
Якщо стандарт розробляє Міждержавний технічний комітет із стандартизації, секретаріат якого веде Україна, до переліку органі-зацій, яким стандарт буде направлений на відгук, розробник включає національний ТК країн-учасниць Угоди, що виявили зацікавленість у стандарті.
Перелік організацій України, з якими потрібно узгодити проект стандарту, складають відповідно до ДСТУ 1.2. Додатково до нього включають секретаріат МТК (що діє в їхній країні), а також національні органи із стандартизації країн-учасниць Угоди, які виявили зацікавленість у розробленні стандарту та зазначені в плані міждержавної стандартизації, і Технічний секретаріат Міждержавної Ради (секретаріат МНТКС) для інформації. До переліку організацій, з якими необхідно узгодити проект стандарту, включають органи державного нагляду, напрямки діяльності яких стосуються вимог стандарту.
Організація-розробник розробляє проект міждержавного стан-дарту і супровідні документи до нього згідно з вимогами ДСТУ 3281. Першу редакцію проекту стандарту і пояснювальну записку направ-ляють на відгук в організації та підприємства згідно з переліком, наведеним у ТЗ. 3 урахуванням обґрунтованих зауважень та пропозицій, надісланих організаціями і підприємствами України та інших країн, розробляють остаточну редакцію проекту міждержавного стандарту, зведення відгуків на першу редакцію російською мовою та уточнюють пояснювальну записку.
Остаточну редакцію проекту міждержавного стандарту з пояс-нювальною запискою і зведенням відгуків направляють на узго-дження в організації України згідно з переліком, наведеним у ТЗ. Доопрацьовану за результатами узгодження в Україні редакцію проекту міждержавного стандарту разом із пояснювальною запис-кою та зведенням відгуків (за умови розсилання першої редакції в організації, національні ТК із стандартизації інших країн) направ-ляють на узгодження в секретаріат МТК (який діє в іншій країні) та на розгляд у національні органи із стандартизації країн-учасниць Угоди, що виявили зацікавленість у розробленні стандартів, згідно з переліком, наведеним у ТЗ, а також у Технічний секретаріат МДР (секретаріат МНТКС) для інформації. Один примірник проекту мі-ждержавного стандарту направляють у Видавництво стандартів Де-ржстандарту Росії на видавниче редагування.
Проект міждержавного стандарту розробник направляє в інші країни із супровідним листом Держстандарту України (Держкоммістобу- дування в Україні), підписаним заступником Голови Держстандарту України (Держкоммістобудування України).
Реєстраційний номер листа складається із номера Управління Держстандарту (Держкоммістобудування), через тире - номери договору між організацією-розробником та науково-дослідним інститутом Держстандарту України (Держкоммістобудування України), на який покладено функції координації робіт із розроблення та експертизи стандартів (далі - НДІ), а через дріб - номера теми в плані міждержавної стандартизації. Супровідний лист організації-розробнику надає НДІ.
Держстандарт України (Держкоммістобудування України) всі зауваження, пропозиції або бюлетені голосування щодо проекту міждержавного стандарту, одержані від національних органів із стандартизації країн - учасниць Угоди, і проект стандарту, що пройшов видавниче редагування, у дводенний термін з дня надходження направляє в НДІ для подальшої роботи. НДІ розглядає їх і в десятиденний термін направляє розробнику цей проект стандарту і копії вищезазначених матеріалів (крім бюлетенів голосування).
За наявності обгрунтованих зауважень та пропозицій до міждержавного стандарту від інших країн-учасниць Угоди, МТК (що діє в іншій країні), які змінюють характеристики та показники об’єкта стандартизації, розробник (у разі згоди із зауваженнями та пропозиціями) доопрацьовує проект стандарту, зведення відгуків, уточнює пояснювальну записку, і вдруге надсилає на узгодження і розгляд в організації України, національні органи інших країн, секретаріат МТК одночасно.
У цьому разі проект міждержавного стандарту в Технічний секретаріат МДР (секретаріат МНТКС) не направляють.
Якщо текст проекту стандарту зазнав значних змін, доопрацьовану редакцію проекту міждержавного стандарту також вдруге направляють у Видавництво стандартів Держстандарту Росії.
Термін видавничого редагування проекту міждержавного стандарту видавництвом Держстандарту Росії встановлений ПМГ 03. Термін розгляду і висилання зауважень або бюлетенів голосування національними органами із стандартизації країн-учасниць Угоди встановлений ГОСТ 1.0. Принципові розбіжності під час розгляду усуваються відповідно до ГОСТ 1.0. У разі відсутності зауважень та пропозицій від національного органу із стандартизації протягом трьох місяців з моменту одержання ним проекту міждержавного стандарту Держстандарт України, за звертанням до нього розробника, листом сповіщає (нагадує) національний орган, що згідно з ГОСТ 1.0 внаслідок відсутності відповіді проект міждержавного стандарту вважається узгодженим. Зауваження і пропозиції, що надійшли після зазначеного терміну, передаються Держстандартом України (Держкоммістобудування України) НДІ і далі розробнику для використання під час перегляду міждержавного стандарту або внесення в нього змін (копії повинні зберігатися у справі стандарту в НДІ).
Після узгодження проекту стандарту з організаціями згідно з переліком, наведеним у ТЗ, організація-розробник у разі необхідності доопрацьовує остаточну редакцію проекту міждержавного стандарту за результатами розгляду національними органами країн-учасниць Угоди та видавничого редагування і розробляє зведення відгуків російською мовою на проект стандарту за зауваженнями та пропозиціями національних органів, здійснює автентичний переклад тексту стандарту на українську мову і подає на розгляд та експертизу в НДІ справу стандарту, до якої входять два примірники проекту міждержавного стандарту російською мовою (один з них перший), а також примірник проекту, що пройшов видавниче редагування у Видавництві стандартів Держстандарту Росії; два примірники проекту міждержавного стандарту українською мовою (один з них перший); копія технічного завдання на розроблення міждержавного стандарту; перша редакція проекту міждержавного стандарту; зведення відгуків на першу редакцію проекту міждержавного стандарту від організацій України та інших країн й оригінали (копії)листів-відгуків; оригінали документів, що підтверджують погодження проекту міждержавного стандарту організаціями України МТК; протокол засідання ТК України або науково-технічної ради (НТР) організації-розробника.
Разом з цими документами подають такі документи у двох примірниках пояснювальну записку до проекту міждержавного стандарту; зведення відгуків на проект стандарту за результатами його розгляду національними органами країн-учасниць Угоди; копії листів розсилання на розгляд проекту стандарту до країн-учасниць Угоди, листів- нагадувань, якщо не одержана відповідь від національних органів із стандартизації.
Оформлення проекту міждержавного стандарту має відповідати вимогам 6.1 ГОСТ 1.5. НДІ приймає від розробника матеріали за 3.2.14 цього документа згідно з вимогами КНД 50-013 і в термін не більш як 1,5 місяця здійснює державну експертизу проекту міждержавного стандарту з підготовкою висновку на нього; видавниче редагування проекту міждержавного стандарту.
НДІ здійснює державну експертизу надісланих матеріалів згідно з КНД 50-048. Висновок на проект міждержавного стандарту оформляють згідно з додатком А КНД 50-049.
НДІ здійснює видавниче редагування остаточної редакції проекту міждержавного стандарту українською мовою і забезпечує його автентичність тексту російською мовою. Допускається вносити редакційні виправлення, які не змінюють вимог стандарту, і в текст російською мовою. Редактор вносить відповідні виправлення після погодження їх з експертом або розробником. Після видавничого редагування проект стандарту українською мовою (або окремі сторінки) і російською, якщо в нього внесені виправлення, передруковують. Передрук здійснює НДІ. Якщо проект стандарту з поважних причин не проходив видавничого редагування у Видавництві стандартів Держстандарту Росії, остаточна редакція проекту стандарту російською мовою після експертизи підлягає видавничому редагуванню в НДІ.
НДІ передає з супровідним листом Держстандарту України на розгляд та схвалення такі матеріали: висновок до проекту стандарту, проект міждержавного стандарту російською мовою; проект міждержавного стандарту українською мовою; пояснювальну записку до проекту міждержавного стандарту; копію ТЗ на розроблення міждержавного стандарту; зведення відгуків на проект міждержавного стандарту за результатами його розгляду національними органами країн-учасниць Угоди; оригінали документів, що підтверджують погодження проекту міждержавного стандарту організаціями України і МТК; проект міждержавного стандарту, що пройшов видавниче редагування у Видавництві стандартів Держстандарту Росії.
Держстандарт України (Держкоммістобудування України) організовує розгляд поданих матеріалів в управліннях, чи на науково- технічній комісії із стандартизації (НТКС) Держстандарту України (Держкоммістобудування України) і приймає рішення щодо розробленого проекту стандарту. У разі наявності зауважень їх можна вирішувати з НДІ в робочому порядку або справу стандарту повертають у НДІ для доопрацювання проекту стандарту.
Після схвалення проекту стандарту Держстандартом України (Держкоммістобудування України) НДІ з супровідним листом Держстандарту України (Держкоммістобудування України) направляє до Технічного секретаріату Міждержавної Ради (секретаріат МНТКС) копію проекту стандарту російською мовою з пояснювальною запискою і бюлетенями голосування. Виготовлення копії здійснює НДІ.
Після прийняття стандарту Міждержавною Радою Технічний секретаріат (секретаріат МНТКС) надає інформацію Держстандарту України (Держкоммістобудування України) щодо позначення стан-дарту згідно з ГОСТ 1.5-93, переліку країн-учасниць Угоди, які приєднались до нього, а також номер протоколу засідання МДР (МНТКС), на якому стандарт прийнято. Цю інформацію передають у НДІ для подальшої роботи.
Міждержавному стандарту, прийнятому Міждержавною Радою, чинність в Україні надасться наказом Держстандарту України (Держкоммістобудування України). Після одержання інформації з Технічного секретаріату за 3.2.23 НДІ у термін не більш як один місяць виготовляє оригінал-макет стандарту двома мовами. На зворотному боці титульного аркуша ставлять штамп «До друку». Виготовляють примірник оригінал-макета стандарту російською мовою і додатково примірник титульного аркуша до нього, які з супровідним листом Держстандарту України (Держкоммістобудування України) НДІ надсилає в Технічний секретаріат Міждержавної Ради (секретаріат МНТКС) для реєстрації та виготовлення копій для забезпечення стандартом країн- учасниць Угоди. Видання міждержавного стандарту в Україні здійснюють після його реєстрації Технічним секретаріатом. Під час видання стандарту текст російською та автентичний тексту українською мовою брошурують в одній обкладинці, на якій наводять позначення і назву російською та українською мовами.
Національна система стандартизації спрямована на забезпечення реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, захисту інтересів споживачів продукції, послуг, взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації, економії всіх видів ресурсів. Залежно від специфіки об'єкта стандартизації встановлено такі види ста-ндартів: основоположні (організаційно-методичні, загально технічні та терміно-логічні) стандарти; стандарти на методи (методики) випробовування (вимірюван-ня, аналізування, контролювання); стан-дарти на продукцію; стандарти на проце-си, на послуги; стандарти на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спільному використовуванні; стандарти загальних технічних вимог. Згідно з рів-нями суб'єктів стандартизації в Україні розрізняють національні стандарти та стандарти організацій. Стандарти національного рівня розробляють на об'єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу.
Система національних стандартів згідно з ДКНД (ДК 004) входить в такі групи нормативних документів (табл.2.4.1):
Таблиця 2.4.1 Витяг з державного класифікатора ДК 004 Код Назва 01 Загальні положення. Термінологія. Стандартизація. 01.020 Термінологія. 01.040 Словники 01.120 Стандартизація. Загальні правила 03. Соціологія. Послуги. Організація та керування підприємствами. 03.120 Якість 03.120.01 Якість взагалі 03.120.10 Керування якістю 03.120.20 Сертифікація продукції та підприємств. Оцінювання відповідності.
Згідно із усталених правил стандартизації національна ста-ндартизація повинна: мати затверджені правила стосовно того, як розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати та ска-совувати стандарти; застосовувати стандарти на добровільних за-садах, якщо інше не встановлено законодавством, і розробляти їх за участі всіх зацікавлених сторін і приймати на засадах консенсусу; розробляти національні стандарти на основі відповідних міжнарод-них і регіональних стандартів чи їх проектів на завершальній стадії, а доцільність розроблення національних стандартів, положення яких відмінні від міжнародних, має бути зумовлено потребами захисту життя, здоров'я та майна людей, захисту тварин, рослин, охорони довкілля, кліматичними чи географічними чинниками або суттєвими технічними проблемами; створювати єдину систему забезпечування офіційною інформацією щодо програми робіт і чинних стандартів та самими стандартами - національний центр міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO*.
Загально-технічні та організаційно-методичні стандарти, як правило, об’єднують в комплекси (системи) стандартів для нормативного забезпечення рішень технічних і соціально-економічних завдань в певній галузі діяльності. Зараз діє понад 40 таких міждержавних систем, які забезпечують організацію виробництва високоякісної продукції. Найважливіші з них розглянуті нижче.
Національна система стандартизації. В Україні розроблено перші дев’ять стандартів національної системи стандартизації - ДСТУ 1.0-2003, ДСТУ 1.2-2001, ДСТУ 1.3:2004, ДСТУ 1.5-2003, ДСТУ 1.6:2004, ДСТУ 1.7-2001, ДСТУ 1.11:2004, ДСТУ 1.12:2004, ДСТУ 1.13-2001. Стандарти національної системи стандартизації позначаються перед номером стандарту цифрою
Єдина система конструкторської документації (ЄСКД). Це си-стема постійно діючих технічних і організаційних вимог, що забезпе-чують взаємний обмін конструкторською документацією без її пере-оформлення між країнами СНД, галузями промисловості і окремими підприємствами, розширення уніфікації продукції при конструкторсь-кій розробці, спрощення форми документів і скорочення їх номенкла-тури, а також єдність графічних зображень; механізовану і автомати-зовану розробку документів і, найголовніше, готовність промисловості до організації виробництва будь-якого виробу на якому завгодно підприємстві в найкоротший термін. Стандарти системи ЄСКД позначаються перед номером стандарту цифрою
ГОСТ 2.105-95. Межгосударственный стандарт. Единая система кон-структорской документации. Общие требования к текстовым документам. ГОСТ 2.114-95. Межгосударственный стандарт. Единая система конструкторской документации. Технические условия. ГОСТ 2.503-90. Единая система конструкторской документации. Правила внесения изменений.
Єдина система технологічної документації (ЄСТД). Ця система встановлює обов’язковий порядок розробки, оформлення і збереження всіх видів технологічної документації на машино- і приладобудівних підприємствах країни для виготовлення, транспортування, встановлення і ремонту виробів цих підприємств. На основі технологічної документації здійснюють планування, підготовку і організацію виробництва, встановлюють зв’язки між відділами і цехами підприємства, а також між виконавцями (конструктором, технологом, майстром, робітником). Єдині правила розробки, оформлення і збереження технологічної документації дозволяють використовувати прогресивні способи машинної її обробки і полегшують передачу документації на інші підприємства. Стандарти ЄСТД позначаються перед номером стандарту
Державна система забезпечення єдності вимірювань (ДСВ). Ця система відіграє в наш час особливу роль. В сучасній промисловості затрати праці на виконання вимірювань складають в середньому 10% загальних затрат праці на всіх стадіях створення і експлуатації продукції, а в окремих галузях промисловості досягають 50—60% (електронна, радіотехнічна та інші). Ефективність цих затрат визначається достовірністю і порівнянністю вимірювань, які можуть бути досягнуті лише в умовах добре організованого метрологічного забезпечення господарства країни.
Система стандартів безпеки праці (ССБП). Ця система встанов-лює єдині правила і норми, що стосуються безпеки людини в процесі праці. Введення системи в дію забезпечує значне зниження виробни-чого травматизму і професійних захворювань. Стандарти ССБП позначаються перед номером стандарту цифрою 12.
Єдина система технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ). Це комплекс міждержавних стандартів і галузевих систем технологічної підготовки виробництва, при виконанні вимог яких створюються умови для скорочення строків підготовки виробництва, освоєння і випуску продукції заданої якості, забезпечення високої гнучкості виробничої структури і значної економії трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Одним з найважливіших принципів, закладених в ЄСТПВ, є типі-зація технологічних процесів виготовлення уніфікованих об’єктів ви-робництва і засобів технологічного оснащення на основі їх класифікацій і групування за подібними конструктивно-технологічними ознаками, що створює основу для підвищення рівня типових технологічних процесів. Впровадження цього принципу дає можливість в кілька разів скоротити строки підготовки виробництва нових виробів і обсяг розроблюваної технологічної документації. Типові технологічні процеси базуються на використанні прогресивних вихідних заготовок, передових методів обробки деталей, стандартних засобів технологічного оснащення, прогресивних форм організації виробництва. Вони розробляються на основі прогресивних технологічних рішень. Стандарти ЄСТПВ позначаються перед номером стандарту цифрою 14.
Система розробки і постановки продукції на виробництво (СРПВ). Це система правил, що визначають порядок проведення робіт по створенню, виробництву і використанню продукції, встановлених відповідними стандартами. Основне призначення СРПВ полягає у встановленні організаційно-технічних принципів і порядку проведення робіт по створенню продукції високої якості, запобіганню постановки на виробництво застарілої, неефективної і невідпрацьованої продукції, скороченню строків розробки і освоєння та своєчасному оновленню продукції. Стандарти СРПВ регламентують: порядок проведення науково-дослідних і експериментально-конструкторських та технологічних робіт, патентних досліджень, що включають дослідження технічного рівня і тенденцію розвитку техніки; вимоги до продукції, яку належить розробити і освоїти, порядок видання, контролю і підтримання цих вимог на всіх стадіях життєвого циклу продукції та зняття її з ви-робництва; порядок постановки продукції на виробництво (в тому числі раніше освоєної на інших підприємствах продукції і продукції, що виготовляється за ліцензіями зарубіжних фірм), здійсненню авторського нагляду при освоєнні і виробництві продукції; вимоги до зразків- еталонів товарів, правила їх узгодження і затвердження; порядок зняття застарілої продукції з виробництва з урахуванням інтересів споживачів і своєчасної заміни такої продукції більш сучасною. Стандарти системи СРПВ позначаються перед номером стандарту цифрою 15.
Нормоконтроль технічної документації. Технічні документи (конструкторські і технологічні) повинні відповідати ряду вимог; найважливішими з них є: вимоги до конструкції, що визначають її раціональність, взаємозв’язок елементів, правильний вибір матеріалів, характер оздоблення тощо; вимоги до технології, що визначають можливість використання для виготовлення виробів найбільш прогресивних і економічних технологічних процесів та устаткування; вимоги до оформлення, що визначають чіткість та наочність зображення на кресленні всіх відомостей, необхідних для виготовлення деталі чи виробу.
Щоб розроблювана в процесі проектування технічна документація задовольняла перерахованим вище вимогам, необхідний постійний, добре організований контроль, - як конструкторський і технологічний, так і нормативний (нормоконтроль).
Мета нормоконтролю - повне додержання в технічних докумен-тах вимог чинних стандартів, широке використання у виробах при проектуванні стандартних і уніфікованих елементів. Здійснення нор-моконтролю обов’язкове для всіх організацій і підприємств, що вико-нують проектно-конструкторські роботи, незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Нормоконтролю підлягає така конструкторська документація: текстові документи (пояснювальна записка, інструкції, технічний опис і умови, тощо), креслення та інша конструкторська документація. При нормоконтролі технологічної документації переві-ряють: карти технологічних процесів, додержання технологічних нормативів, технологічні креслення, карти розкрою матеріалів, розрахунки з нормування матеріалів тощо.
Нормоконтроль - один із завершальних етапів створення технічної документації, значення якого з розвитком стандартизації постійно зростає. Як один із засобів впровадження і додержання стандартів, нормо- контроль дисциплінує конструктора і технолога, привчає їх до суворого виконання встановлених правил розробки і оформлення технічної документації.
Нормоконтроль на підприємстві може бути як централізованим, так і децентралізованим: це залежить від масштабів підприємства і загальної схеми організації робіт з стандартизації. При централізова-ному нормоконтролі відділ стандартизації має в своєму складі групу нормоконтролю або відповідального за нормоконтроль, що підпоряд-ковані керівнику відділу. При децентралізованому нормоконтролі він здійснюється в різних підрозділах підприємства.
Права і обов’язки працівників нормоконтролю визначаються від-повідним положенням і наказом по підприємству. Нормоконтролер повинен бути спеціалістом високої кваліфікації, бездоганно знати своє виробництво, регулярно слідкувати за виданням нових стандартів всіх категорій та інших обов’язкових нормативних документів. Вказівки нормоконтролера обов’язкові для виконання, суперечки між ним і виконавцем вирішує керівник відділу (бюро, групи) стандартизації підприємства. Його рішення може бути відмінене тільки головним інженером підприємства або директором. Технічна документація, яка не має підпису нормоконтролера, не приймається до подальшої роботи.
Призначеність розроблення комплексу засадних стандартів - установити вимоги до національної стандартизації та правил її функціонування. Основні завдання комплексу засадних стандартів національної стандартизації: розроблення засадних та організаційно-методичних стандартів національної стандартизації з огляду на прийняття Закону України «Про стандартизацію», нові документи міжнародних та регіональних організацій зі стандартизації; сприяння впроваджуванню міжнародних та європейських стандартів; уточнення та подання докладніше правил стосовно того, як треба розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати та скасовувати національні стандарти, забезпечивши відповідність цих правил «Кодексові усталеної практики щодо розроблення, за-твердження і застосування стандартів», «Угоді про технічні бар'єри в торгівлі (Угода ТБТ) Світової організації торгівлі (COT)» та ISO/IEC Guide 59 «Кодексові усталених правил стандартизації»; врахування вимог директив Європейського Союзу 98/34/ЕС (з доповненнями та змінами, установленими директивою 98/48/ЕС) «Про процедуру інформування щодо стандартів і технічних регламентів, а також регламентів, що стосуються послуг в інформа-ційному суспільстві».
Зміст основоположних стандартів. Система основоположних стандартів розглядає порядок розроблення, узгодження, за-твердження, розповсюдження, перевірки, перегляду, зміни та ска-сування стандартів.
♦♦♦ Основоположні організаційно-методичні стандарти встановлюють: визначеність, завдання, класифікаційні структури різноманітних об'єктів стандартизації; загальні організаційно-технічні положення щодо провадження робіт у певній сфері діяльності тощо; правила, як розробляти, схвалювати та впроваджувати нормативні документи і технічну документацію (конструкторську, технологічну, проектну, програмну тощо); правила запроваджування продукції у виробництво.
♦♦♦ Основоположні загально-технічні стандарти встановлюють: науково-технічні терміни та визначення позначених ними понять, часто вживані в науці, техніці, промисловості й сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у закладах культури, охорони здоров'я, охорони праці та в інших сферах національної економіки; умовні познаки (назви, коди, позначки тощо) для різних об'єктів стандартизації, їхні цифрові, літерно-цифрові познаки, зокрема познаки фізичних величин (українськими, латинськими, грецькими літерами) та їхню розмірність, замінні написи (або піктограми! позначки) тощо; правила, як будувати, викладати, оформлювати різні види документів (нормативні, конструкторські, будівельні, проектні, технологічні, експлуатаційні, ремонтні, організаційно-розпорядчі, комп'ютерно-програмні тощо) та вимоги до їхнього змісту; загально технічні величини, вимоги та норми, необхідні для технічного, зокрема метрологічного, забезпечення процесів виробництва.
♦♦♦ Зміст стандартів на терміни та визначення понять - згідно з ДСТУ 3966. Якщо впроваджують міжнародний стандарт на терміни без національних доповнень зі ступенем відповідності «Ідентичний» (IDT), йому дають назву «Словник термінів».
Система основоположних стандартів:
Змістовна характеристика основоположних стандартів:
В умовах ринкової економіки перевагу одержують стандарти з управління якістю, які орієнтують усі підрозділи організацій на якість з кінцевою метою забезпечення права споживача на безпеку товарів.
Якість - пріоритет номер один. Якість - це сукупність характерис-тик об’єкту, які стосуються його здатності задовольняти установлені і передбачені потреби. Право споживача на безпеку товарів (робіт, послуг) гарантується Законом України „Про захист прав споживача” (ст. 16 і ст. 17).
Система якості - це сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.
Якість продукції - це рівень відповідності сукупності тех-нічних, експлуатаційних, економічних, естетичних та інших параметрів продукту рівню потреб суспільства, тобто рівень її (продукції) корисних для суспільства властивостей. Основними властивостями якості продукції в галузі захисту довкілля є безпека і екологічність продукції.
Екологічність продукції - це властивість рівня якості кон-кретної продукції, яка полягає у спроможності бути використаною за функціональним призначенням, не завдавши неприпустимо негативного впливу на якість навколишнього середовища.
стандартів з якостіСтатистичні методи контролю та Регулювання. Терміни та визначення Система управління якістю. Основні положення та словник.
Система управління якістю. Вимоги.
Модель забезпечення якості в процесі виробництва, монтажу та обслуговування.
Модель забезпечення якості в процесі контролю готової продукції та її випробувань.
Система управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності.
Настанови з перевірки систем якості. ч.1. Перевірка.
Настанови з перевірки систем якості. ч.2. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з перевірки системи якості.
Настанови з перевірки систем якості. ч.3.
Керування програмами перевірки. Статистические методы управления качеством продукции.
Термины и определения стандартів проводиться за змістом розкриття теми.
Терміни та визначення якості, статистичні методи контролю та регулювання згідно із ДСТУ 2925, ДСТУ 3514, ТОСТ 15895. Стандарти установлюють терміни та визначення основних понять у галузі якості продукції та послуг, статистичних методів контролю та регулювання якості продукції. Зміст стандартів: загальні поняття - якість продукції, показники якості - властивостей, способу вираження - кількості властивостей, використання для оцінки стадії визначання значень; фактори якості продукції - організаційні, економічні, суб'єктивні; методи визначення якості - обсяг вибірки випадкова вибірка, проба, контроль за кількісною і якісною ознакою, статистичне регулювання технологічного процесу - точність технологічного процесу, показник точності, статистичне регулювання, статистичний аналіз точності й стабільності технологічного процесу, ризик непоміченого розладу, похибка вироблення продукції; метод обліку дефектів; терміни та визначення загально технічних понять - випадкова величина, математичне сподівання, дисперсія випадкової величини, розмах вибірки, коефіцієнт варіації, кореляція, довірча ймовірність.
Управління якістю та елементи системи якості згідно із ДСТУ 3230, ДСТУ ДО 9004-1. Стандарти дають опис елементів, що мають складати систему якості підприємства. Зміст стандартів: організації всіх видів діяльності, пов'язаних з якістю продукції, та взаємодія з ними; всі стадії життєвого циклу продукції і процесів, починаючи з визначання потреб ринку і закінчуючи задоволенням вимог; типові стадії - маркетинг і вивчення ринку, проектування і розроблення продукції, планування і розробка процесів, закупівля, виробництво або надання послуг, перевірка, пакування і складування, збут і продаж, монтаж і здавання в експлуатацію, технічна допомога та обслугову-вання, експлуатація, утилізація або вторинне перероблення.
Управління якістю і політика в галузі якості згідно із ДСТУ 180 9001, ДСТУ 180 9002, ДСТУ 180 9003. Стандарти містять настанови з якості та програми поліпшення якості Зміст стандартів: поліпшення якості, об’єкти оцінок систем якості та технічного нагляду - діяльність з управління і забезпечення якості відповідно до вимог та іншої додаткової документації щодо оцінки; системи якості, і стан ви-робництва з точки зору можливості забезпечення стабільної якості продукції; якість продукту, кількісне визначання якості - визначається технічним рівнем продукції, рівнем якості виготовлення продукції, рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні, якістю роботи, якістю послуг за ДСТУ 3230.
Принципи управління якістю згідно із ДСТУ 180 90001.. Стандарт розглядає системи управління якістю, основні положення та словник. Зміст стандартів: Принципи управління якістю - орієнтація на замовника організації, єдність мети та напрямів діяльності організації, працівники на всіх рівнях становлять основу організації, бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов'язаними з нею ресурсами управляють як процесом; ідентифікація, розуміння та управління взаємопов'язаними процесами як системою, постійне поліпшення діяльності організації в цілому як незмінна мета організації; прийняття рішень на підставі аналізування даних та інформації; взаємовигідні стосунки між організацією та її постачальниками підвищують спроможність обох сторін створювати цінності.
Об’єктами оцінок систем якості та технічного нагляду є діяльність з управління і забезпечення якості відповідно до вимог ДСТУ 180 9001, ДСТУ 180 9002, ДСТУ 180 9003 та іншої додаткової документації щодо оцінки, системи якості; стан виробництва з точки зору можливості забезпечення стабільної якості продукції; якість продукту (на підставі інформації з різних джерел). Упровадження міжнародних стандартів ISO 9000 - важливий етап адаптації підприємств, організацій до умов ринкового середовища. Даний стандарт - це сукупність структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для загального керівництва якістю. Практика побудови системи якості за стандартами ISO 9000 здалася досить обгрунтованою та корисною до застосування. Кількісне визначення якості - визначається технічним рівнем продукції, рівнем якості виготовлення продукції, рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні, якістю роботи, якістю послуг за ДСТУ.
Класифікація промислової продукції: продукція, що витрачається при використанні (сировина і природне паливо, матеріали і продукти, видаткові вироби); продукція, що втрачає свій ресурс (вироби, що не підлягають ремонту; вироби, що підлягають ремонту). Поняття та визначення регламентуються нормативними документами: КНД 50-011, ДСТУ БА 1.1-11, ДСТУ 2925. Класифікація показників якості - надійність, технологічність, уніфікація, безпека, екологічність, економічність та ін. за ДСТУ 2925 і ДСТУ БА 1.1-11. Фактори якості продукції - технічні, технологічні, організаційні, економічні і суб’єктивні. Оцінка рівня якості, безпеки і екологічно- сті продукції. Методи оцінки - диференційний і комплексний.
Стандартизація показників якості продукції і ії елементів (на-півфабрикатів, деталей, вузлів, агрегатів і комплектуючих виробів) може здійснюватися в двох напрямках:
Перше направлення відповідає принципу від цілого до окремого, а друге - від окремого до цілого. В теперішній час найбільше значення має перше направлення і саме воно покладено в основу розвитку стандартизації на найближчі роки, хоча в окремих випадках не викликає сумнівів доцільність і корисність другого направлення стандартизації показників якості окремих видів продукції.
Стандартизація показників якості сировинних продуктів, ма-теріалів і напівфабрикатів, палива і мастильних матеріалів. По кожному виду сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і масти-льних матеріалів може бути встановлено декілька показників, що достатньо повно характеризують їх і впливають на їх питомі витрати, якість і зовнішній вигляд, на продуктивність праці при виготовленні продукції та ефективність використання обладнання. Наприклад, по чорних і кольорових металах і сплавах спільного застосування такими показниками є механічні властивості і хімічний склад з обмеженим вмістом шкідливих добавок. Золистість, не змерзання і розміри кусків характеризують якість енергетичного вугілля і т.д.
Продукція з несталими, змінними властивостями (залежно від партій) знижує ефективність поточного виробництва і негативно впливає на роботу автоматичних ліній і автоматизованих виробництв. Нестабільні властивості матеріалів і напівфабрикатів є реальними перешкодами для автоматизації виробництва, тому показники якості матеріалів і включаються в державні стандарти чи технічні умови.
Важлива роль стандартів у системі народного господарства викликає необхідність охоплення ними все більше видів і різновидностей матеріалів і напівфабрикатів. Але така точна оцінка часто є нездійсненною. Трапляється це через те, що кількісні оцінки показників мають свої криві розподілення, що не завжди враховується при розробці стандартів. Для цього слід ширше використовувати методи математичної статистики. Тоді показники якості та властивості матеріалів і напівфабрикатів у стандартах будуть більш обгрунтованими і стабільними. В окремих випадках рішення може бути різним, оскільки треба враховувати: досягнутий промисловістю технічний рівень; ступінь вивчення залежності між внесеними в проект стандарту технічними характеристиками продукції і фактичними її властивостями; методи вивчення характеристик в їх спільності; наявність засобів і можливість розділення цих сукупностей на їх елементи та інші.
Інтереси споживачів потребують максимального стискання діапазонів показників, що характеризують властивості і особливості кожної марки матеріалів. Місцеві виробники матеріалів, навпаки, зацікавлені в розширенні цих діапазонів. Завдання стандартизації зводяться до знаходження "золотої середини", причому вона не завжди знаходиться посередині. Застосовані при стандартизації марок матеріалів оптимальні рішення відображають не тільки виробничі можливості, але й технічну політику в даній галузі (металургійній, хімічній і т.п.) промисловості.
■ Система екологічних стандартів. ■ Система стандартів з управління навколишнім середовищем. ■ Система стандартів з якості об’єктів природного середовища.
Система стандартів з захисту довкілля розглядає екологічні аспекти діяльності організацій. Екологічний аспект - елемент діяльності, продукції чи послуг організації, який може взаємодіяти з навколишнім середовищем.
Система екологічних стандартів є невід'ємною складовою частиною комплексу стандартів держави тому, що необхідно постійно враховувати антропогенний вплив на НПС, який зростає в часі та просторі. Придатність навколишнього середовища для життя характеризується рівнем його якості. Якість природного середовища постійно впливає на якість продукції, сировини, мате-ріалу. Тому ця проблема є також об'єктом екологічної стандартизації і привертає все більшу увагу як урядів різних країн, так і громадських організацій.
Проблеми навколишнього середовища за самою своєю природою є міжнародними: національні кордони не мають реального значення, вода невловима і текуча течія річок, річка може протікати через кілька різних країн, іноді вона є природним кордоном між ними, обриси озер сформовані головним чином геологічними факторами, а не за рахунок діяльності людини, течія підземних вод не підкоряється кордонам на поверхні, стаючи у деяких випадках причиною гострих суперечок між державами. Якщо води мігрують між країнами, те саме робиться із забруднюючими речовинами, які в них розчинені. Тому подібні проблеми є загальними і повинні вирішуватися спільно на міжнародному рівні. Без міжнародних стандартизованих методик випробувань на світовій карті природного середовища буде багато явищ суперечностей. Тому тривале та масштабне планування серйозних проектів у галузі охорони НПС, без сумніву, вимагатиме застосування міжнародних стандартів.
Екологічні стандарти визначають поняття і терміни, режим вико-ристання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом НПС, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення НПС на здоров’я людей та інші питання, пов’язані з охороною НС.
Групи стандартів згідно ДК 004-2003 наведено в табл.2.5.1.
Таблиця 2.5.1 Витяг з державного класифікатора ДК 004 Код Назва 13 Довкілля. Захист довкілля та здоров'я людини. Безпека 13.020 Захист довкілля 13.020.10 Керування довкіллям 13.030 Відходи 13.040 Якість повітря 13.060 Якість води 13.080 Якість Грунту. Ґрунтознавство 13.100 Професійна безпека. Промислова гігієна 13.120 Побутова безпека 13.140 Шум та його вплив на людину 13.160 Вібрації та удар і їхній вплив на людину 13.200 Запобігання аваріям та катастрофам 13.230 Захист від вибухів 13.240 Захист від надмірного тиску 13.260 Захист від ураження електричним струмом 13.280 Захист від опромінення 13.300 Захист від небезпечних вантажів
Розглядання стандартів кожної групи буде здійснюватися в окремих параграфах.
Система стандартів з захисту довкілля. Система стандартів в галузі охорони природи (ССОП) розроблена Всесоюзним науково- дослідним інститутом стандартизації (ВНДІС) м. Москва та; доповне-на в 1987 році. Система ССОП є невід'ємною складовою частиною комплексу стандартів держави.
В Україні використовують стандарти системи ССОП, за міждержавною угодою, а також міжнародні стандарти 180 серії 14000.
Система ССОП спрямована на вирішення таких завдань: збере-ження природних комплексів і бережне використання всіх видів при-родних ресурсів; забезпечення рівноваги між розвитком виробництва та стійкістю НПС і раціональне використання надр; організацію та управління НПС; охорона та створення природно-заповідного фонду, збереження генофонду рослинного та тваринного світу, в тому числі рідких і зникаючих видів та ін.
Стандарти, які входять в ССОП, поділяються на 8 груп (таблиця 2.5.2).
Позначення стандартів ССОП складається з категорії стандарту (ГОСТ - державний стандарт); номера системи за загальним класифі-катором стандартів і технічних умов (17); номера групи (0,1,2...); номера виду (0,1,2,3...); порядкового номера стандарту і року затвер-дження або перегляду.
Основні види і рівні національних стандартів з захисту довкілля:
Ці стандарти є застосовними до будь-якої організації, органу, підприємства, установи, які бажають: впровадити, підтримувати і вдосконалювати систему управління навколишнім середовищем; надати докази іншим зацікавленим сторонам про таку відповідність; провести сертифікацію/реєстрацію системи управління навколишнім середови-щем на відповідність цій моделі; декларувати відповідність своєї дія-льності, продукції чи послуг вимогам цього стандарту. Стандарти по-ширюються на організації, що функціонують на території України, незалежно від форм власності і видів діяльності, та на органи з сертифікаціі і реєстрації.
Короткий зміст найбільш важливих стандартів цієї групи надається далі.
Навколишнє середовище - середовище, в якому фун-кціонує організація, включаючи повітря, воду, грунт, природні ресурси, флору, фауну, людей, а також взаємозв'язки між ними. (за ДСТУ ISO 14001).
Система управління навколишнім середовищем є суттєво важливою для забезпеченню спроможності організацій визначати свої екологічні цілі та досягати їх, а також для забезпечення постійної відповідності діяльності, продукції чи послуг національним та міжнародним вимогам. Система управління навколишнім середовищем є невід'ємною частиною системи загального управління в межах організації. Структура, обов'язки, досвід, технічні правила, методики, процеси і ресурси для реалізації екологічної політики, цілей та завдань повинні бути скоординовані із зусиллями в інших сферах (наприклад, стосовно управління процесами чи виробницт-вом, управління фінансами, забезпечення якості, техніки безпеки та охорони здоров'я на робочих місцях).
До головних принципів системи управління навколишнім середовищем, належать такі:
Управління навколишнім середовищем регламентується стандар-тами ISO серія 14000: КО 14001, КО 14004, КО 14011, КО 14012, КО 14040, ISO 14041, КО 14042, ISO 14043.
Перелічені стандарти містять ті самі загальні принципи системи управління, що і стандарти ДСТУ ISO серії 9000. Отже організації можуть застосовувати чинну систему управління, яка відповідає чи не суперечить стандартам ДСТУ ІБ0 серії 9000, як базу для своєї системи управління навколишнім середовищем. Однак слід розуміти, що застосування елементів системи управління може відрізнятись через різні цілі і різні кола зацікавлених сторін. У той час, як системи якості мають справу, в першу чергу, з потребами споживачів, системи управління навколишнім середовищем мають справу з потребами широкого кола зацікавлених сторін та із зростаючою зацікавленістю суспільства в охороні та поліпшенні стану навколишнього середовища.
Склад елементів системи управління навколишнім середовищем та вимоги до її функціонування згідно із ДСТУ ISO 14001. Він стосується тих екологічних аспектів, які організація може контролювати і на які вона може впливати. Ключові слова: навколишнє середовище, охорона навколишнього середовища, управління, управління навколишнім середовищем, склад та опис елементів, використання, загальні умови. Зміст стандарту: визначення; вимоги до системи управління навколишнім середовищем; впровадження та функціонування; контроль та коригувальні дії; інформаційні документи, аудит системи управління навколишнім середовищем; аналіз з боку керівництва.
Загальні настанові щодо принципів управління, систем та за-собів забезпечення згідно із ДСТУ ISO 14004. Стандарт установлює принципи та загальні положення щодо розроблення та впровадження системи управління навколишнім середовищем, а також її координації з іншими системами управління. Зміст стандарту: принципи та елементи системи управління навколишнім середовищем; планування; ідентифікація екологічних аспектів і оцінювання пов'язаних з ними впливів на навколишнє середовище, внутрішні критерії ефективності функціонування, екологічні цілі та програми управління навколишнім середовищем; впровадження; заходи щодо забезпечення функціонування; вимірювання та оцінювання; аналіз системи управління навколишнім середовищем, постійне вдосконалення.
Модель системи управління навколишнім середовищем, що приводиться в стандарті дає загальне уявлення про організацію, яка визнає наведені вище принципи. З основних питань в стандарті нада-ється практична допомога:
Словник термінів з екологічного керування згідно із ДСТУ ІБ0 14050. Стандарт містить терміни та визначення, які відповідають прийнятими у міжнародній практиці. Зміст стандарту: сфера засто-сування, нормативні посилання, терміни та визначення понять - екологічний аспект як елемент діяльності, продукції чи послуг організації, який може взаємодіяти з довкіллям; екологічний аудит; екологічний вплив; екологічна мета; екологічна характеристика тощо.
Ця система стандартів встановлює правила визначання забруд-нюючих речовин, методи відбору проб, апаратуру і реактиви, прилади для вимірювання параметрів середовища, проведення аналізу, обробку результатів та документацію для реєстрації результатів; встановлює терміни, характеристики і настанови щодо вимірювання якості повітря, води, грунтів; розроблює правила і вимоги щодо якості, розглядає якість взагалі, атмосферу довкілля, повітря всередині приміщення, атмосферу робочої зони, викиди стаціонарних джерел і викиди двигунів транспортних засобів; досліджує фізичні і біологічні властивості води; хімічні характеристики ґрунтів, фізичні, біологічні і гідрологічні властивості ґрунтів.
Якість атмосфери - це сукупність властивостей атмосфери, по визначенню ступеню впливу фізичних, хі-мічних та біологічних факторів на людей, рослинний і тваринний світ, а також на матеріали, конструкції і довкілля в цілому.
Атмосферне повітря лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ у тім, що повітря необхідне тільки певної якості, а під впливом антропогенної діяльності хімічний склад та фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На Землі вже практично не залишилося місця, де б повітря зберегло свої початкові чистоту та якість, а в деяких промислових зонах стан атмосфери вже просто загрозливий для навколишнього середовища.
Забруднення атмосфери відбувається, як природним так й ан-тропогенним шляхами. Природне забруднення атмосфери відбувається за рахунок надходження до неї вулканічного газу, природного пилу, спорів грибів, різних мікроорганізмів, пилок рослин тощо. Антропогенне забруднення атмосфери - це наслідок не продуманої виробничої діяльності людини. Взагалі, забрудненістю атмосфери називають несприятливі зміни стану атмосферного повітря, цілком або частково зумовлені діяльністю людини. ін. Шкідливі речовини, що потрапляють в атмосферу від промислових і сільськогосподарських підприємств, енергетичних установок, транспортних засобів, розчиняються у повітрі та переносяться рухомими потоками повітря на великі відстані. Розсіювання забруднень призводить до зниження концентрації шкідливих речовин у зонах їх викиду та до одночасного збільшення площ із забрудненим повітрям.
Найбільшими джерелами забруднення атмосферного повітря є крупні промислові підприємства, особливо металургійні, хімічні і нафтохімічні, будівельних матеріалів, електростанції, котельні, тобто ті галузі економіки, де використовується величезна кількість палива. Значні обсяги забруднюючих речовин надходять у атмосферне повітря і від діяльності транспортних засобів.
Якість атмосфери регламентується за стандартами в яких розгля-даються показники якості атмосферного повітря за станом забруднення, правила контролю якості повітря населених пунктів, та ін.
Система стандартів з якості атмосферного повітря Державні і міжнародні
Якість повітря. Загальні положення. Одиниці вимірювання. Якість повітря. Характеристики і настанови щодо вимірювання якості повітря. Якість повітря. Обмін даними. Частина 1. Загальний формат даних Якість повітря. Обмін даними. Частина 2. Стислий формат даних. Визначення розміру фракцій під час відбирання проб частинок, які впливають на здоров'я людини. Одиниці СІ, рекомендації по використанню. Статистичні дані. Глосарій та символи. Ч.1. Вірогідність та загальні статистичні терміни. Міждержавні і європейські Атмосфера. Классификация выбросов по составу. Атмосфера. Термины и определения контроля Загрязнения. Источники и метеорологические факторы загрязнения. Термины и определения. Атмосфера. Правила контроля качества воздуха населенных пунктов. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями. Параметры микроклимата в помещениях. Розгляд основних стандартів проводиться за змістом розкриття теми. Терміни й показники якості повітря згідно із ГОСТ 17.2.1.03. Стандарт розглядає терміни й визначення контролю забруднення, по-казники якості атмосферного повітря за станом забруднення: по-казник забруднення, єдиний показник, комплексний показник за-бруднення, середній рівень забруднення по містах, галузях проми-словості, концентрація домішок в атмосфері, приземна концентрація домішок, разова, максимальна, середньодобова концентрація домішок в атмосфері, середньомісячна, середньорічна, фонова концентрація домішок в атмосфері, орієнтовний безпечний рівень забруднюючої атмосферу речовини. Характеристики і настанови щодо вимірювання якості повітря згідно із ДСТУ КО 6879, КО 6879 і КО 3534-1. Стандарти визначають умови та використовувані характеристики, що стосуються методів визначання якості повітря. Величини робочих характеристик визначені згідно з пов'язаними серіями методів випробовування, при-значених для того, щоб визначити, наскільки відповідний метод оці-нювання якості повітря підходить у конкретному випадку. Зміст ста-ндартів: Для визначання робочих характеристик використовують три терміни, що є базовими в процесі вимірювання, а саме: величина, що характеризує якість повітря, вихідний сигнал і виміряне значення. На-станови: показник якості повітря, проба повітря, нульовий показ, від-мова, системи, вимірний складник, виміряне значення, вихідний сиг-нал, еталонний матеріал. Робочі характеристики: точність, відхилю, калібрувальна функція, межа вирішення, межа чутливості, стабіль-ність, період роботи, строк роботи, точність, повторність тощо. Клю-чові слова: повітря, якість, вимірювання, характеристика, виконування, визначання, словник. Одиниці вимірювання якості повітря згідно із ДСТУ ISO 4226, ISO 4226 і ISO 1000 визначають одиниці та символи, які застосовують під час підготовки результатів дослідження якості повітря з посиланням на Міжнародної системи одиниць - Одиниці СІ та рекомендації по використовуванню десятинних кратних та дольних від них та деяких інших одиниць. Зміст стандартів: розглядаються основні одиниці вимірювання речовин: для газів та пару за показниками - об'ємної долі і масової концентрації основних компонентів, газоподібних забруднювальних речовин; для часток за показниками - масової концентрації завислих речовин, розміру часток, атмосферного пилу, біологічних, мікробіологічних та інших завислих речовин; для одиниць вимірювання стану газу за показниками - термодинамічної температури, тиску, відносної вологості; для метеорологічних показників - швидкості і напрямку вітру, інтенсивності опадів, освітлення, атмосферного тиску. Правила контролю якості повітря населених пунктів згідно із ГОСТ 17.2.3.01 і СТ СЗВ 1925. Стандарти встановлюють правила контролю якості повітря населених пунктів - якості повітря селіте- бних територій існуючих населених пунктів і які тільки забудову-ються. Зміст стандарту: організація контролю встановлення трьох категорій постів спостереження за забрудненням атмосфери: стаці-онарний, маршрутний, пересувний (під факельний); розміщення і кількість постів спостереження, програма і терміни спостереження; відбір проб, характеристика забруднення атмосфери — концентрація домішок (разова, середньодобова, середньомісячна, середньорічна), правила їх розрахунку Стандарти з якості водних об’єктів І .Якість води - це характеристика її складу і властивостей, яка визначає придатність для конкретних видів вико-ристання. Згідно з водним кодексом України, оцінювання якості води здійс-нюється на основі нормативів екологічної безпеки водокористування та екологічних нормативів водних об’єктів. Чинні нормативи дають змогу оцінювати якість води, яку використовують комунально- побутового, господарсько-питного і рибогосподарського використан-ня. Забезпечення належної кількості та якості води є однією з най-більш вважливих проблем і має глобальне значення. Якість водних об’єктів - це сукупність властивостей І води по визначенню ступеня впливу фізико-хімічних та біо-логічних факторів на людей, рослинний і тваринний світ та довкілля в цілому. Регламентується за стандартами в яких розглядаються основні терміни та визначання, правила контролю якості води водойм і водото- ків, правила вибору, оцінка якості джерел центрального господарсько- питного водопостачання, гігієнічні вимоги і контроль за якістю питної води, правила контролю якості морських вод та ін. Серед забруднень розрізняють фізичне, хімічне, біологічне й теплове: Фізичне забруднення води відбувається внаслідок накопичення в ній нерозчинних домішок - піску, глини, мулу в результаті змивання дощовими водами з розорених ділянок (полів), надходження суспензій з підприємств гірничодобувної промисловості, потрапляння пилу, що переноситься вітром в суху погоду тощо.; Хімічне забруднення води відбувається через надходження у во-дойми зі стічними водами різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі, мінеральні добрива) та органічного (нафта й нафтопродукти, миючі засоби, органічні добрива тощо) складу. Шкідлива дія токсичних речовин, що потрапляють у водойми, посилюється за рахунок так званого кумулятивного ефекту (прогресуюче збільшення вмісту шкідливих сполук у кожній наступній ланці трофічного ланцюга); Біологічне забруднення водойм полягає у надходженні до них із стічними водами різних мікроорганізмів (бактерій, вірусів), спор гри-бів, яєць гельмінтів і т.д., багато з яких є хвороботворними для люди-ни, тварин і рослин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки, а також стоки м’ясокомбінатів, підприємств з обробки шкір, деревообробних комбінатів; Теплове забруднення води відбувається внаслідок спускання у водойми підігрітих вод від ТЕС, АЕС та інших енергетичних об’єктів. Тепла вода змінює термічні та біологічні режими водойм і шкідливо впливає на їхніх мешканців. Основні стандарти з якості водних об’єктів: Державні, міжнародні і європейські ДСТУ ISO 5667-3-2001 Якість води. Відбір проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами. Якість води. Словник термінів. Частина 1. Якість води. Відбір проб. Частина 16. Настанови з біотестування. Визначення впливу органічних речовин на якість води, призначеної для споживання людиною. Оцінювання води в трубопровідних системах на запах. Частина 1. Метод випробування. Використання і охорона води. Терміни та визначення. Токсикологія води. Терміни та визначення. Міждержавні і європейські Методики определения состава и свойств проб вод. Общие требования к разработке. Использование и охрана вод. Основные термины и определения. Классификация водных объектов. Классификация водопользований. Классификация подземных вод по целям водопользования. Критерии и показатели качества воды для орошения. Общие требования к охране поверхностных и подземных вод от загрязнения пестицидами. Общие требования к охране подземных вод. Правила контроля качества воды водоемов и водотоков. Правила контроля качества морских вод. Требования к сточным водам и их осадкам для орошения и удобрения. Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственно- питьевого водоснабжения. Вода хозяйственно-питьевого и промышленного водоснабжения. Методы химического анализа. Отбор, хранение и транспортирование проб Качество вод. Термины и определения ГОСТ 30813-2002 и ИСО 6107-1-8-96 Вода и водоподготовка. Термины и Определения. Розгляд основних стандартів проводиться за змістом розкриття теми. Класифікація водних об’єктів та водокористувачів згідно із ГОСТ 17.1.1.02, ГОСТ 1.1.03, ГОСТ 17.1.1.04. Стандарти розглядають класифікацію водних об’єктів за ГОСТ 17.1.1.02, класифікацію водо-користувачів за ГОСТ 17.1.1.03, класифікацію підземних вод за цілями водокористування за ГОСТ 17.1.1.04. Правила охорони і загальні вимоги до охорони води природних джерел згідно із ГОСТ 17.1.3.04, ГОСТ 17.1.3.06, ГОСТ 17.1.3.07, ГОСТ 17.1.3.08. Стандарти розглядають загальні вимоги до охорони підземних вод, загальні вимоги до охорони поверхневих і підземних вод від забруднення пестицидами, правила контролю якості води во-дойм і водотоків, правила контролю якості морських вод. Стандарт ГОСТ 17.1.3.08 встановлює правила контролю якості морських вод, якості води морів і гирлового узмор’я річок включаючи їх замикаючі створі за фізичними, хімічними і гідробіологічними показниками, ос-новні терміни. Зміст стандарту, призначення і розміщення пунктів контролю. Програма і періодичність проведення контролю. Терміни та визначання якості води згідно із ДСТУ ISO 6107, ДСТУ 3041, ГОСТ 17.1.1.01, ГОСТ 27065, ГОСТ 30813 і ИСО 6107.. Стандарти розглядають терміни та визначання, основні показники якості, склад та властивості води, її токсикологію. Зміст стандартів: стан водного об’єкта, кадастр водяний, регулювання якості води, здатність води, цвітіння води, евтрофування води, пункт контролю якості води, автоматизована система контролю якості води, стан водного об’єкта, кількісні і якісні показники відповідності критеріям природного стану об’єкта. Відбирання проб води і загальні технічні умови та методи випро-бувань згідно із ДСТУ ISO 5667-3, ДСТУ 3920, ДСТУ 3913, ГОСТ 24481. Стандарти встановлюють, правила контролю якості води водойм і водотоків, включаючи гирлові ділянки річок за фізичними, хімічними і біологічними показниками, що здійснюється загальнодержавною службою спостереження і контролю за забрудненням об’єктів природного середовища. Правила вибору джерел і оцінку якості питної води згідно із ДСТУ ЕК 1420-1, БК 1420-1, ГОСТ 2761, ГОСТ 24481. Стандарти встановлюють правила вибору джерел центрального господарсько- питного водопостачання в інтересах здоров’я населення, гігієнічні вимоги і контроль за якістю питної води, гігієнічні вимоги з якості на питну воду централізованої системи господарсько-питного водопостачання. Зміст стандарту, склад та властивість води поверхневих джерел господарсько-питного водопостачання; гігієнічні вимоги, органолептичні і мікробіологічні показники води; концентрація хімічних речовин, що впливають на органолептичні властивості води, нормативи органолептичних властивостей води - за запахом, забарвленням, смаком і присмаком, мутністю; контроль за якістю води; токсикологічні показники безпеки хімічного складу води; показники якості - плаваючі домішки (речовини), запахи, присмаки, забарвлення, реакція, мінеральний склад, біохімічна потреба в кисні, бактеріальний склад, токсичні хімічні речовини: вимоги і нормативи; концентрація хімічних речовин, що зустрічаються в природних водах або добавляються до води у про-цесі її обробки; санітарна характеристика стану водозабору; програма дослідження, протокол дослідження. Критерії якості і технічні вимоги природної води для промис-лових потреб згідно із ДСТУ 4004 і ДСТУ 3940, ГОСТ 17.1.2.03-90. Стандарти розглядають автоматизовані системи контролю стічних вод, їх типи та основні вимоги; біологічні сигналізатори токсичності природних та стічних вод; аналізатори складу та властивостей води; критерії якості та загальні технічні вимоги і методи випробувань. Стандарти з якості ґрунтів І .Якість ґрунтів - це сукупність фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, визначаючих їх безпечність в епідеміологічних і гігієнічних відносинах. Визначається якість Грунтів за показниками їх санітарного стану, та комплексу критеріїв (санітарно-хімічних і санітарно - мікробіологіч-них). За словами академіка В.І. Вернадського, грунт є основою організації біосфери. Географи називають грунт дзеркалом, фокусом ландшафту. У Грунті взаємодіють всі компоненти біосфери, поєднуючись, формуючи там складну полі генетичну біокосну систему. Ґрунти є важливим та незамінним природним ресурсом і головним завданням діяльності людини є підтримка здатності грунтів до самовідновлення у процесі Грунтоутворення. Забруднення грунтів відбувається як природним шляхом, так і в результаті антропогенної діяльності. Антропогенне забруднення грунтів відбувається внаслідок діяльності різних галузей промисловості та сільського господарства, транспорту, військової діяльності, енергетики та комунально-побутових господарств. За величиною зон та рівнем забруднення грунтів забруднення поділяються на фонове, локальне, регіональне, глобальне. Найбільш небезпечними для грунтів є хімічне забруднення, ерозія, засолення. Внаслідок внесення високих доз мінеральних добрив грунт забруднюється баластними речовинами - хлоридами, сульфата-ми. Пестициди пригнічують біологічну активність грунтів, знищують потрібні мікроорганізми, черв’яків, зменшують природну родючість.. Площа земель, забруднена залишками отрутохімікатів, сягає 13 млн. га. Грунти також забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та паливом, які з них виливаються під час роботи на полях. У грунт потрапляють і техногенні забрудню-вачі від промислових підприємств - сульфати, окиси азоту, важкі ме-тали (нікель, свинець, хром, кобальт, ванадій та ін.) та інші сполуки. Негативний бік мають і такі важливі для сільського господарства ро-боти, як зрошення та осушення земель. Зрошувані землі дають близько 30 % продукції рослинництва, але створення водойм і зрошення великої території призводять до підняття ґрунтових вод і зміни їхнього хімічного складу. Виникає засолення грунтів, заболочування, підвищується сейсмічність території. За ступенем забруднення грунти поділяються на сильно забруд-нені, середньо забруднені і слабо забруднені. У сильно забруднених грунтах кількість забруднюючих речовин у декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних властивостей, внаслідок чого вміст хімічних речовин у вирощуваних культурах перевищує встановлені норми. У середньо забруднених грунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей. У слабо забруднених грунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фонову концентрацію. Якість ґрунтів регламентується за стандартами в яких розгля-даються номенклатура показників санітарного стану ґрунту, методи відбирання і підготовки проб для хімічного, бактеріологічного і гель-мінтологічного аналізу та ін. Основні стандарти з якості грунту Державні і міжнародні ДСТУ 3866-99 Класифікація грунтів за ступенем вторинної солонцюватості. Ґрунти. Фізико-хімія грунтів. Терміни та визначення Якість грунту. Відбирання проб. Якість грунту. Паспорт грунту. Якість грунту. Показники родючості грунтів Відбір проб. Частина 6. Настанови щодо відбору, оброблення та зберігання фунту для дослідження аеробних мікробіологічних процесів у лабораторії. Якість грунту. Визначання рН. Якість грунту. Словник термінів. Частина 1. Забруднення та охорона грунтів. Якість грунту. Словник термінів. Частина 2. Пробовідбирання. Якість грунту. Словник термінів. Частина 4. Відновлювання грунтів та ділянок. Якість грунту. Спрощений опис грунту. Настанови щодо лабораторного випробовування біодеградації органічних хімічних речовин у грунті в аеробних умовах. Визначання дії забрудників на флору грунту. Частина 2. Вплив хімічних речовин на проростання та ріст вищих рослин. Характеристика вийнятих грунтів та інших Грунтових матеріалів, призначених для вторинного використання. Ґрунтова вода та ненасичена зона. Визначення, позначення та теорія. Почвы. Классификация химических веществ для контроля загрязнения. Почвы. Номенклатура показателей санитарного состояния. Требования к охране плодородного слоя почвы при производстве земляных работ. Почвы. Требования к методам определения загрязняющих веществ. Общие требования к классификации почв по влиянию на них химических загрязняющих веществ. Методы отбора и подготовки проб для химического, бактериологического, гельминтологического анализа. Метод определения потенциальной опасности эрозии под воздействием дождей Охрана природы. Земли. Классификация малопродуктивных угодий для землевания. Метод определения рН водной вытяжки вскрышных и вмещающих пород. Грунты. Классификация. Почвы. Определение гидролитической кислотности. Обработка почвы предпосевная. Требования к качеству и методы определения. Почвы. Приготовление солевой вытяжки и Определение ее pH по методу ЦИНАО. ГОСТ 27593-88 Почвы. Термины и определения. Розгляд основних стандартів проводиться за змістом розкриття теми. Терміни та визначення якості грунтів згідно із ДСТУ 3980, ДСТУ ISO 11074, ГОСТ 27593. Стандарти установлюють терміни та визначення основних понять, які характеризують Грунти — природні, в сільськогосподарському використанні та змінені іншими антропогенними діями — щодо фізико-хімічних властивостей і показників; поняття про забруднення та охорону грунтів, пробовідбирання, відновлювання грунтів та ділянок. Зміст стандартів: галузь використання, основні положення, загальні поняття - Грунт, фаза Грунту, фазовий склад Грунту, витяжка з Грунту; хімічна термодинаміка грунтів - хімічна реакція у Грунті, хімічний компонент Грунту, термодинамічна система Грунту, термодинамічні нормальні умови в Грунті, потенціал хімічної реакції в Грунті, енергія термодинамічної системи Грунту; буферні властивості Грунтів - буферність Грунту, окисно-відновна буферність Грунту, гідробуфер- ність Грунту; фізико-хімічні характеристики Грунтів - кислотність та лужність Грунту, вбиральна здатність Грунту, насиченість Грунту основами ємність вбирання Грунту; Грунтові колоїди -, колоїди Грунту, мінеральні колоїди Грунту, органічні колоїди Грунту, електрокінетичний потенціал Грунтової частки тощо. Паспорт та класифікація ґрунтів і хімічних речовин для конт-ролю забруднення згідно із ДСТУ 3866, ДСТУ 4288, ГОСТ 17.4.1.02, ГОСТ 17.4.3.03, ГОСТ 17.4.3.06, ГОСТ 17.5.1.06, ГОСТ 25100. Стандарти установлюють загальні вимоги до складання паспорта Грунту окремого Грунтового виділу, визначає основні показники його родючості для контролювання за станом Грунтів, охорони від деградації, підвищення їх родючості та раціонального використовування і загальні вимоги до класифікації Грунтів по впливу на них хімічних забруднюючих речовин, класифікація малопродуктивних угідь для землевання. Зміст стандартів: сфера застосування, нормативні посилання, загальні положення, правила та порядок проведення робіт з паспортизації, характеристика місцезнаходження Грунту, класифікаційна належність Грунту, профільна характеристика Грунту, агрохімічна характеристика орного шару Грунту, санітарний стан Грунту; характеристики місцезнаходження Грунту - географічні координати, адміністративне підпорядкування, землекористувач, вид діяльності, номер земельної ділянки, площа земельної ділянки, площа Грунтового виділу, морфологічний тип рельєфу, форма схилу, крутизна схилу, градус, експозиція схилу, та ін. Показники родючості ґрунтів згідно із ДСТУ 4362. Стандарт установлює показники родючості ґрунтів земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Положення цього стандарту мають застосовувати усі суб'єкти господарювання, щоб визначити та проконтролювати стан родючості ґрунтів, якість земельної ділянки, придатність земель для різних способів використання під час моніторингу та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, а також створення ґрунтово-агрохімічних баз даних. Стандарт призначено також для використання в роботі органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, охорони природного довкілля, аграрної політики та власниками землі й землекористувачами. Зміст стандарту: сфера застосування, нормативні посилання, терміни та визначення понять, загальні положення, показники родючості ґрунтів. Номенклатуру показників санітарного стану ґрунтів згідно із ГОСТ 17.4.2.01 і СТ СЗВ 4470. Стандарти розглядають номенклатуру показників санітарного стану ґрунтів - санітарне число, амонійний азот, нітратний азот, хлориди, рН, пестициди, важкі метали, нафта і нафтопродукти, сірчисті сполучення, канцерогенні речовини, радіоактивні речовини, макро- і мікрохімічні добрива, термофільні бактерії, клострідіум перфрінгес, патогенні мікроорганізми, яйця і личинки гельмінтів, личинки і лялечки синантропних мух види землеволодінь для яких є обов’язковим застосування показників санітарного стану ґрунтів - земля населених пунктів, курортів і зон відпочинку, зон санітарної охорони джерел, водопостачання, санітарно-захисних зон підприємств, транспортних земель, сільськогосподарських угідь, лісових угідь; основні терміни - санітарна охорона ґрунтів, санітарний стан ґрунтів, показники санітарного стану ґрунтів, термофільні бактерії, клострідіум перфрінгес, гельмінти, синантропні мухи. Відбирання і підготовка проб згідно із ДСТУ 4287, ГОСТ 17.4.4.2. Стандарти встановлюють правила, послідовність і настанови щодо відбору, оброблення та зберігання фунту для дослідження аеробних мікробіологічних процесів у лабораторії методи відбирання і підготовки проб для хімічного, бактеріологічного і гельмінтологічного аналізу згідно стандарту з метою контролю загального і локального забруднення і якої ґрунтів в районах впливу промислових, сільськогосподарських, господарсько-побутових і транспортних джерел забруднення. Зміст стандарту: підготовка до відбору проб, підготовка до аналізу; заповнення первинних документів - паспорту дослідної ділянки землі, бланку описання пробної ділянки, супроводжувального талону, бланку опису ґрунту. Настанови щодо відбору, оброблення та зберігання грунту для досліджень згідно із ДСТУ ISO 10381-6 і ISO 10381-6. Стандарти ви-світлюють настанови щодо відбору, оброблення та зберігання грунту для дослідження аеробних мікробіологічних процесів у лабораторії. Ґрунти являють собою гетерогенний комплекс, оскільки вони склада-ються з живих і неживих компонентів, які зустрічаються в різноманіт-них комбінаціях. Тому стан ґрунтового зразка від його відбору до за-вершення експерименту повинен контролюватися щодо впливу ґрун-тової мікрофлори. Температура, вміст води, наявність кисню та тривалість зберігання, як відомо, впливають на мікрофлору ґрунту, і отже на процеси, опосередковано. Проте, ґрунти можуть ефективно використовуватися в лабораторних системах, для дослідження мікробіологічних опосередкованих процесів, за умови, що динаміка життєдіяльності мікрофлори визначена. Ця частина ISO 10381 містить настанови щодо відбору, оброблення та зберігання ґрунтів для лабораторних досліджень, головним напрямком яких є вивчення життєдіяльності мікроорганізмів в аеробних умовах. Тут описується як мінімізувати вплив коливань температури, вмісту води і наявності кисню на аеробні мікробіологічні процеси, щоб полегшити одержання достовірних лабораторних результатів. Вимоги до охорони родючого шару ґрунту при виконанні земе-льних робіт згідно із ДСТУ ISO 15176 і ISO 15176, ДСТУ ISO 15709 і ISO 15709, ГОСТ 17.4.3.02, ГОСТ 5180. Стандарти встановлюють ха-рактеристики вийнятих грунтів та інших ґрунтових матеріалів, приз-начених для вторинного використання, регламентують визначення фізичних характеристик грунтів. Зміст стандартів: ГОСТ 5180 вста-новлює методи лабораторного визначення фізичних характеристик грунтів: визначення вологості грунту методом висушування, визна-чення сумарної вологості мерзлого грунту, визначення меж плинності та меж розкочування, визначення щільності грунту методом, що ріже кільця; визначення щільності грунту методом зважування у воді; визначення щільності мерзлого грунту методом зважування в нейтральній рідині, визначення щільності сухого грунту розрахунковим методом, визначення щільності часток грунту пікнометричним методом, визначення щільності часток грунту пікнометричним методом з нейтральною рідиною. Визначання рН і кислотності грунтів згідно із ДСТУ ISO 10390 і ISO 10390, ГОСТ 17.5.4.01, ГОСТ 26212, ГОСТ 26483. Стандарти встановлюють визначення рН водної витяжки розкривних порід, а також інструментальний метод для регулярного визначання рН із застосовуванням розчинів хлориду калію або хлориду кальцію. Зміст стандартів: принцип проведення процедури загально придатної для всіх типів ґрунтових зразків; реактиви - вода, розчин хлориду калію, розчин хлориду кальцію, розчини для калібрування рН-метра, буферний розчин; обладнання - струшувальна машина або механічна мішалка, рН-метр скляний електрод та електрод порівняння, або комбінований електрод , термометр, посудина для зразка, ложка, відомої місткості; лабораторний зразок - застосовують фракцію частинок ґрунтових зразків, повітряно-сухих або висушених за температури, не вищої за 40 °С, що проходить крізь сито з квадратними вічками розміром 2 мм.; процедура - приготування суспензії, калібрування рН-метра, вимірювання рН, збі-жність та відтворюваність, оформлювання протоколу. Визначання дії забрудників на флору грунту згідно із ДСТУ БО 10694 і БО 10694, ДСТУ БО 11265 і КО 11265, ДСТУ БО 11266 і БО 11266, ДСТУ БО 11269-2 і БО 11269-2. Стандарти регламентують настанови щодо лабораторного випробовування біодеградації ор-ганічних хімічних речовин у грунті в аеробних умовах; проведення елементного аналізу і визначання вмісту органічного та загального вуглецю; визначання питомої електропровідності, визначання дії за-брудників на флору грунту та вплив хімічних речовин на проростання та ріст вищих рослин. Система стандартів з безпеки пі- дприємств та безпеки праці ■ Стандартизація професійної безпеки та промислової гігієни. ■ Стандартизація безпеки праці і захист від шумового та вібраційно-го забруднення. ■ Безпека праці і захист від електромагнітного забруднення. Система стандартів з безпеки довкілля, праці та життєдіяльності населення розглядають збереження екологічної рівноваги в регіональних системах розселення, шумове, вібраційне і електромагнітне забруднення міст і сіл; основні аспекти захисту від них довкілля: санітарно- гігієнічні, інженерно-технічні, архітектурно-планувальні, будівельно- акустичні та економічно-соціальні; безпеку праці і захист від електромагнітного забруднення, загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони, шкідливі речовини, їх класифікацію і загальні вимоги безпеки та ін. 2.6.1. Стандартизація професійної безпеки та промислової гігієни. В умовах бурхливого розвитку науково-технічного прогресу всі промислові підприємства представляють потенційну небезпеку для персоналу, населення та навколишнього середовища. ■ Небезпека - сукупність факторів, пов'язана з експлуатацією промислового підприємства, що діє постійно або виникає внаслідок певної ініціюючої події чи певного збігу обставин, що чинять (здатні чинити) негативний вплив на реципієнтів. Безпека - відсутність неприпустимого ризику, пов'яза-ного з можливістю завдавання будь-якої шкоди.. Властивість підприємства за нормальної експлуатації та в разі аварії обмежувати вплив джерел небезпеки на персонал, населення та навколишнє середовище встановленими межами називають безпечністю промислового підприємства. Безпека і захист довкілля, праці та життєдіяльності населення регламентується санітарними правилами і нормативами - ДСН 3.3.6.037-99, ДСН 3.3.6.039-99, СНіП № 2971-84, СанПін № 5804-91, НРБУ-97, ДР-97, а також стандартами, що приводяться нижче. Система стандартів розглядається згідно з УКНД і каталогами нормативних документів (табл.. 2.6.1.). Таблиця 2.6.1 Витяг з державного класифікатора ДК 004 Назва 13 Довкілля. захист довкілля та здоров'я людини. Безпека 13.020 Захист довкілля 13.030 Відходи 13.040 Якість повітря 13.060 Якість води 13.080 Якість грунту. Ґрунтознавство 13.100 Професійна безпека. Промислова гігієна 13.140 Шум та його вплив на людину 13.160 Вібрації та удар і їхній вплив на людину 13.200 Запобігання аваріям та катастрофам 13.300 Захист від небезпечних вантажів Стандартизації підлягає не тільки безпека промислових підпри-ємств, але і персонал, населення та навколишнє середовище, а також промислова гігієна, загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони, вимоги до допустимого вмісту шкідливих речовин в повітрі робочої зони, загальні положення та вимоги безпеки праці; небезпечні й шкідливі виробничі фактори та їх класифікація, метрологічне забезпечення в області безпеки праці, загальні правила, відбиття й оформлення вимог безпеки праці в технологічної документації, терміни й визначення тощо. Система стандартів з безпеки підприємств та безпеки праці Державні і міжнародні ДСТУ 2156-93 Безпечність промислових підприємств. Терміни і визначення. Система стандартів безпеки праці. Виробництво. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять Гігієна. Терміни та визначення основних понять Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги. Лазерна безпека. Терміни та визначення Міждержавні ГОСТ 3.1120-83 Общие правила отражения и оформления требований безопасности труда в технологи ческой документации. ГОСТ 12.0.001-82 ССБТ. Основные положения. ГОСТ 12.0.002-2003 ССБТ. Термины и определения. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. Метрологическое обеспечение в области безопасности труда. Основные положения. Ультразвук Общие требования безопасности. Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряженности и требования к проведению контроля на рабочих местах. ГОСТ 12.1.005-88 Система стандартов безопасности труда. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. Вредные вещества Классификация и общие требования безопасности. Биологическая безопасность Общие требования. Взрывобезопасность. Общие требования. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. Процессы производственные. Общие требования безопасности. Ультразвук. Метод измерения звукового давления на рабочих местах. Паспорт безопасности вещества (материала). Основные положения. Информация по обеспечению безопасности при производстве, применении, хранении, транспортировке, утилизации. Розгляд основних стандартів проводиться за змістом розкриття теми. Система стандартів з безпеки праці, довкілля та життєдіяльності населення розглядає загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони, шкідливі речовини, їх класифікацію і загальні вимоги безпеки; суміші вибухонебезпечні, їх класифікацію і методи випробувань та ін. Терміни та визначення основних понять безпеки підприємств та безпеки праці згідно із ДСТУ 2156-93, ДСТУ 2256-93, ДСТУ 2293-99, ДСТУ 3038-95, ДСТУ 3941-2000, ГОСТ 12.0.002-2003. Стандарти розглядають безпечність промислових підприємств, професійну безпеку та промислову гігієну, систему стандартів безпеки праці на різних стадіях виробництва, терміни та визначення основних понять з охорони праці. Зміст стандартів: терміни і визначення - аварія на промисловому підприємстві, безпека (населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища), безпечність промислового підприємства, ідентифікація небезпеки, критерій безпеки, культура безпеки, небезпека, показник безпеки працівників (населення регіону) показник безпечності, показник безпечності (промислового підприємства) нормований, аналіз і контроль ризиків - ризик вимушений, ризик віддалених наслідків, ризик добровільний, ризик індивідуальний, ризик колективний, ризик промислового підприємства. Джерела небезпеки та вимоги безпечності промислових підпри-ємств згідно із ДСТУ 3273-95, ДСТУ 3941-2000, ГОСТ 12.1.001-89, ГОСТ 12.1.008-76, ГОСТ 12.1.010-76, ГОСТ 12.4.077-79. Стандарти розглядають джерела небезпеки - джерела біологічної (або хімічної) небезпеки, вибухонебезпечні, пожежної небезпеки, радіаційної небезпеки, шуму; Небезпечні підприємства - підприємство потенційно небезпечне, вибухонебезпечне, пожежонебезпечне, біологічно небезпечне, радіа-ційне небезпечне, шумонебезпечне; загальні положення та вимоги безпечності промислових підприємств - лазерна і ультразвукова безпека, біологічна безпека, вибухобезпечність. Санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони згідно із ГОСТ 12.1.005-89. Стандарт розглядає загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони. Зміст стандартів: загальні санітар-но-гігієнічні вимоги до показників мікроклімату і припустимому вмісту шкідливих речовин в повітрі робочої зони, загальні вимоги до методів вимірювання і контролю показників мікроклімату і концентрації шкідливих речовин.: оптимальні і допустимі величини показників мікроклімату у виробничих приміщеннях, вимоги до методів вимірювання і контролю показників мікроклімату, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони, вимоги до методів і засобів вимірювання концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Шкідливі речовини, класифікація і загальні вимоги безпеки згідно із ГОСТ 12.0.003-74, ГОСТ 12.1.007-.76, ГОСТ 12.3.002-75, ГОСТ 30333-95. Стандарти розглядають загальні вимоги безпеки, які вміщуються в сировині, продуктах, напівфабрикатах і відходах виробництва при їх виробництві, використанні і зберіганні. Зміст стандарту: класифікація шкідливих речовин, вимоги безпеки, вимоги до санітарного обмеження вмісту шкідливих речовин в повітрі робочої зони, основні вимоги до контролю за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Терміни і визначання. Вибухонебезпека і суміші вибухонебезпечні згідно із ГОСТ 12.1.010-76 і СТ СЭВ 2775-80. Стандарти розглядають загальні вимоги вибухоне- безпеки, класифікацію і методи випробувань, класифікацію вибухонебезпечних сумішей за категоріями і групами та методи визначання параметрів вибухонебезпеки, що використовується при встановленні класифікації сумішей, методи випробування. В додатку надається кон- центрація з найбільшої небезпекою зайняття, температура само за-йняття деяких горючих газів і парів, розподілення вибухонебезпечних сумішей за категоріями і групами. Основні положення безпеки праці згідно із ГОСТ 12.0.002-2003, ГОСТ 12.0.001-82, ГОСТ 12.0.003-74, ГОСТ 3.1120-83. Стандарти розглядають основні положення, загальні правила, відбиття й оформлення вимог безпеки праці в технологічної документації, небезпечні й шкідливі виробничі фактори та їх класифікацію, метрологічне забезпечення в області безпеки праці, терміни й визначення тощо. Вимоги до захисту від електромагнітного забруднення згідно із ГОСТ 12.1.002-84, ГОСТ 12.1.006-84, ГОСТ 12.1.045-84. Стандарти розглядають припустимі рівні напруженості електричного поля про-мислової частоти та електромагнітного поля радіочастот на робочих місцях і проведення контролю; припустимі рівні на робочих місцях і вимоги до проведення контролю електростатичного поля. 2.6.2. Стандартизація безпеки праці і захист від шумового та вібраційного забруднення ♦♦♦ Захист від шумового забруднення. У сучасному світі в умовах науково - технічного прогресу шум став однією з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища. Шумом прийнято вважати усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, спіймати потрібну звукову інформацію та відпочивати. Він виникає внаслідок стиснення і розрідження повітряних мас, тобто коливальних змін тиску повітря. І Шум - це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту. Адаптація до нього практично неможлива. Шумове забруднення міст і сіл є однією з найактуальніших проблем сьогодення. У зв’язку із зростанням кількості автомашин, індустріалізацією міст, зростанням транспортної рухливості населення, ростом технічного оснащення міського господарства розширюються контакти між техногенним середовищем міста і природного середовища. Сільські ландшафти, приміські території зазнають активного впливу шосейних доріг і залізниць, аеродромів, морських і річкових портів. До цих джерел шуму відносяться також залізничні вузли і станції, великі автовокзали і автогосподарства, мотелі і кемпінги, трейлерні парки, промислові об’єкти і великі бази будівельної індустрії, енергетичні установки. Види шумів: постійний, непостійний, коливний, переривчастий, повітряний, структурний, імпульсний. Одиницею вимірювання шуму є Бел - відношення діючого зна-чення звукового тиску до мінімального значення, яке сприймається вухом людини. На практиці використовується десята частина цієї фі-зичної одиниці - децибел (дБ) Джерела шумів, всі види транспорту, промислові об’єкти, гучно мовні пристрої, ліфти, телевізори, радіоприймачі, музичні інструмен-ти, юрби людей і окремі особи. З давніх здавен відома як негативна, так і позитивна дія шуму. Шум оточуючого природного середовища дорівнює 30-60 децибелам. До цього природного фону за сучасних умов додаються виробничі і транспортні шуми, рівень яких нерідко перевищує 100 децибел. За даними статистичної звітності підприємств промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку та будівництва кожен четвертий працівник працює у несприятливих умовах. Втрати суспільства від шуму сягають значних розмірів внаслідок випадків професійних захворювань, зростання їх частоти і тривалості, зниження продуктивності праці та якості продукції, підвищення аварійності. Шум у виробничих умовах негативно впливає на працівника, послаблює увагу, посилює розвиток втоми, сповільнює реакцію на небезпеку. Внаслідок цього знижується працездатність та підвищу-ється ймовірність нещасних випадків. Шум справляє також шкідливу фізіологічну дію на людський організм, зумовлює професійні захворювання. Шум шкідливий не лише для людини. Встановлено, що рослини під впливом шуму повільніше ростуть, у них спостерігається надмірне (навіть повне, що призводить до загибелі) виділення вологи через листя; можливі порушення клітини; гинуть листя і квіти рослин, що розміщені біля гучномовця. Аналогічно діє шум на тварин, від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, самі вони втрачають здатність орієнтуватися, в пташиних гніздах тріщини в шкарлупі яєць; від шуму знижуються надої корів, приріст у вазі свиней, несучість курей; хворобливо переносять шум риби, особливо у період нересту; від коливань повітря, які утворюються звуками транзисторів не можуть піднятися у повітря жуки, джмелі та інші комахи. Сто років тому шум на центральних магістралях великих міст не перевищував 60 дБ. Нині у великих містах є райони, де він навіть не буває нижче від 70 дБ (санітарна норма для нічного часу - 40 дБ). 60 - 80% міського шуму створює автотранспорт. За даними спеціалістів шум у великих містах щоденно зростає на 1 дБ. Дискомфортными вважаються райони над якими проходять траси польотів, оскільки створюється шум з максимальними і еквівалентними рівнями відповідно 105-116 і 87-98 дБ, що значно перевищує граничнодопустимі рівні. Шум від залізниці проникає на територію прилеглої житлової забудови і в 7,5 м від першої колії залізничного полотна максимальні рівні звуку при проїзді пасажирського електропотяга досягають 88 дБ, вантажного потяга - 90-93 дБ. За твердженнями фахівців Українського гігієнічного центру при МОЗ України, близько 40% загальної площі середньостатистичного міста (з населенням 750 тис жителів) непридатні для нормального проживання через надмірне акустичне забруднення. У містах з мільйонним населенням жителі ма-гістральних вулиць відчувають значне шумове навантаження яке в ряді випадків сягає 83-90 дБ, причому на 54,8-86,5% джерелом підвищеного рівня шуму на територіях, що прилягають до будинків, на протязі доби становить 70 дБ від 7 години до 23 години і 60 дБ - від 23 до 7 години. Все це свідчить про необхідність зниження шумового забруднення житлових районів сучасних міст до меж , які б відповідали санітарним нормам. Система стандартів з безпеки праці та захисту від шумового забруднення Державні і міжнародні ДСТУ 2325-93 Шум. Терміни та визначення ДСТУ 2867-94 Шум. Методи оцінювання виробничого шумонавантаження. Загальні вимоги. ДСТУ 3130-95 Станції теплові електричні на органічному паливі. Загальні вимоги щодо захисту від шуму. Міждержавні ГОСТ 12.1.003-83 Шум. Общие требования безопасности. ГОСТ 12.1.036-81 Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях. ГОСТ 12.1.050-86 Методы измерения шума на рабочих местах. Розгляд основних стандартів проводиться за змістом розкриття теми. Шум і загальні вимоги щодо захисту від шуму згідно із ДСТУ 3130-95, ДСТУ 2325-93. Стандарти розглядають основні харак-теристики, терміни та визначення; види шумів - постійний, непостій-ний, коливний, переривчастий, повітряний, структурний, імпульсний; одиниці вимірювання шуму, як відношення діючого значення звукового тиску до мінімального значення, яке сприймається вухом людини; джерела шумів - всі види транспорту, промислові об’єкти, гучно мовні пристрої, ліфти, телевізори, радіоприймачі, музичні інструменти, юрби людей і окремі особи; станції теплові електричні на органічному паливі та загальні вимоги щодо захисту від шуму. Визначення шумових характеристик, норми і методи згідно із ДСТУ 3010-95, ДСТУ 3109-95, ДСТУ 3130-95, ГОСТ 12.2.110-95. Стандарти розглядають обладнання для кондиціонування повітря та вентиляції, методи визначення шумових характеристик кондиціонерів; компресори повітряні поршневі стаціонарні загального призначення, норми і методи визначення шумових характеристик; станції теплові електричні на органічному паливі, загальні вимоги щодо захисту від шуму. Вплив шуму на людину згідно із ГОСТ 12.1.003-83, ГОСТ 12.1.036-81, ГОСТ 12.1.050-86. Стандарти розглядають загальні вимоги безпеки, припустимі рівні в житлових й суспільних будинках - домашній звуковий комфорт, норма гучності шуму вночі, методи виміру шуму на робочих місцях; межа, за якою починається шумова втома; межа, за якою починається шумовий стрес; шумовий поріг початку руйнування слуху; руйнівна межа для органів слуху. За сучасних умов боротьба з шумом є технічно важкою, комплексною та дорогою. Однією з причин підвищеного рівня шуму є вібрація. ♦♦♦ Захист від вібраційного забруднення. Однією з причин під-вищеного рівня шуму є вібрація. Вухо людини звукові хвилі частотою нижче 16 Гц сприймає не як звук, а як вібрацію. I I Вібрації — це тремтіння або струси всього тіла чи окремих його частин під час різних робіт (бетоноукладання, пневмо- електроподрібнення порід чи шляхового покриття, роботи в | шахтах з відбійним молотком, розпилювання матеріалів тощо). Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров’ю - від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової сис-теми, деформації м’язів і клітин, порушення чутливості шкіри, кровообігу тощо. Система стандартів з безпеки праці та захисту від вібрацій-ного забруднення Державні і міжнародні ДСТУ ISO 8662-11:2004 Інструменти ручні переносні приводні. КО 8662-11:1999 Вимірювання вібрації на рукоятці. 4.2. Інструменти для встановлення кріпильних деталей. ДСТУ КО 13090-1:2004 КО 13090-1:1998 ДСТУ КО 13753:2004 КО 13753:1998 Міждержавні ГОСТ 12.1.012-90 Вибрационная безопасность. Общие требования. ГОСТ 17770-86 Машины ручные. Требования к вибрационным характеристикам. Розгляд основних стандартів проводиться за змістом розкриття теми. Вібраційна безпека, характеристики і загальні вимоги згідно із ДСТУ ISO 13090-1:2004 і ISO 13090-1:1998, ГОСТ 12.1. 012-90, ГОСТ 17770-86. Стандарти розглядають вібраційну безпеку, загальні вимоги і вимоги до вібраційних характеристик, види вібрацій, вібра-цію та удар механічні, вібрацію локальну, настанови із заходів безпеки під час випробування та експериментів за участю людей, вплив загальної механічної вібрації та повторюваного удару; машини ручні та вимоги до вібраційних характеристик. Настанови із заходів безпеки і методика вимірювання вібрації згідно із ДСТУ ISO 8662-11:2004 і ISO 8662-11:1999, ДСТУ ISO 13753:2004 і ISO 13753:1998. Стандарти розглядають настанови із заходів безпеки, вимірювання вібрації та методику вимірювання, ін-струменти ручні переносні приводні і вимірювання вібрації на рукоятці, інструменти для встановлення кріпильних деталей; методику вимірювання коефіцієнта віброізоляції пружних матеріалів у разі їх Нормовані параметри вібрації. Основними нормованими параметрами вібрації є:1. Суть сертифікації, її предмет і об'єкт. 2. Мета, завдання і значення сертифікації. 3. Види, органи і системи сертифікації. 4. Розмежувати поняття "відповідність", "посвідчення відпо-відності", "сертифікат відповідності", "знак відповідності". 5. Порядок проведення сертифікації продукції. 6. Коли, згідно якого документа і в яких випадках встанов лені такі зображення знака відповідності: 7. Яким документом регламентовані вимоги до атестації ви-робництва? 8. Загальні вимоги до атестованого виробництва, до прове-дення випробувань, до документації виробництва, що атестується. 9. Терміни та визначення якості, статистичні методи контролю та регулювання згідно із ДСТУ БА 1.1-11-94, ДСТУ 2925-94 ДСТУ 3514-97 ГОСТ 15895-77. 10. Управління якістю та елементи системи якості згідно із ДСТУ 3230-95, ДСТУ ISO 9004-1. 11. Управління якістю і політика в галузі якості згідно із ДСТУ ISO 9001, ДСТУ ISO 9002, ДСТУ ISO 9003. 12. Принципи управління якістю згідно із ДСТУ ISO 9000-2001.. 13. Основні положення, поняття і порядок проведення сертифікації згідно із ДСТУ 2462-94, ДСТУ 3410-9, ДСТУ 3413-96, ДСТУ 3415-96, ДСТУ 3498-96. 14. Загальні вимоги до органів з сертифікації продукції та з сертифікації систем якості згідно із ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3414-96, ДСТУ 3417-96, ДСТУ 3420-96, ДСТУ Ш 45011-98, Ш 45012, Ш 45013. 15. Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги та правила застосування згідно із ДСТУ 2296-93, ЕК 45014. 16. Вказати знак, що підтверджує відповідність продукції міжнародному стандарту якості, а також інформаційний знак щодо якості продукції. 17. Знаки відповідності: а) України, б) Росії, в) Білорусії. 18. Маркування товарів: а)які засвідчують екологічну безпеку товару; б) які підтверджують відповідність стандартам якості та безпеки; в) інформаційні знаки (розповідають про склад продукту). 19. Знаки, що підтверджують відповідність продукції: а)міжнародному стандарту якості; б) інформаційний знак щодо якості продукції. 20. Міжнародні знаки відповідності продукції: Австрії, Бельгії, Великобританії, Голландії, Данії, Італії, Канади, Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швеції, Японії. 21. Екологічне маркування: суть, принципи, види екознаків згі-дно із ДСТУ ДО 14020-2003, ДСТУ ДО 14021-2002. 22. Етикетування (маркування) в сфері навколишнього середо-вища згідно із ДСТУ ДО 14024-2002 і ДСТУ ДО 14025-2002. 23. Знаки, що закликають до збереження природного середовища. 24. Знаки, які використовуються для позначення екологічності предметів. 25. Знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля.
1. Суть сертифікації, її предмет і об'єкт: 1. Це офіційне підтвердження необхідних і достатніх умов виро-бництва певної продукції. 2. Якість продукції, процесу, послуг і систем якості. 3. Процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим ви-могам. 4. Продукція, процес, послуга, система, організація, підприємство, лабораторія.
1. Контроль, експертиза продукції, атестація, акредитація ор-ганів сертифікації. 2. Підтвердження відповідності даної продукції обов'язковим вимогам стандарту. 3. Гарантується безпека виробництва продукції для людини і навколишнього середовища. 4. Сприяє підвищенню конкурентноздатності продукції. 3. Види, органи і системи сертифікації: 1. Національна, регіональна, міжнародна. 2. Науково-технічна комісія. 3. Обов'язкова, добровільна. 4. Випробувальна лабораторія. 5. Держстандарт. 6. Експерти-аудитори. 4. Розмежувати поняття «відповідність», «посвідчення відповідності», «сертифікат відповідності», «знак відповідності»: 1. Додержання всіх встановлених вимог до продукції, процесів, послуг. 2. Знак, який вказує на те, що забезпечується якість згідно ста-ндартів чи нормативних документів. 3. Документ, який вказує, що забезпечується необхідна впевне-ність, що ідентифікована продукція відповідає конкретному стандарту. 4. Документ, який доводить, що конкретний випробувальний зразок відповідає стандарту. 5. Порядок проведення сертифікації продукції: 1. Атестація виробництва. 2. Подання та розгляд заявки. 3. Видача сертифіката відповідності. 4. Прийняття рішення за заявкою з зазначенням схеми (моду- ля)сертифікації. 5. Відбирання, ідентифікація зразків продукції та їх випробування. 6. Аналіз одержаних результатів та надання ліцензій. 6. Коли, згідно якого документу і в яких випадках встановлені такі зображення знака відповідності: '■-хУ 1. а) у 1990 році; б) у 1993 році; в) у 1996 році. 2. а) згідно ДСТУ 2296; б) згідно БО 9000; в) згідно ДСТУ 3410. 3. Для продукції, яка відповідає: а) обов'язковим вимогам нормативних документів; б) вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов'язкову сертифікацію; в) вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію. 7. Яким документом регламентовані вимоги до атестації ви-робництва? 1. ДСТУ 2296 04. КНД 50-004 2. ДСТУ 3410 05. КНД 50-005 3. ДСТУ 3411 06. КНД 50-006 . 8 Загальні вимоги до документації виробництва, що атес-тується, до атестованого виробництва, до проведення випробувань: 1. Призначення головного контролера і його заступника. 2. Періодичність випробувань продукції, що сертифікується. 3. Наявність повного комплекту технічної документації на про- дукцію. 4. Наявність нормативної, конструкторської, технологічної до- кументації. 9. Які стандарти розглядають терміни та визначення якості, статистичні методи контролю та регулювання: 1. ДСТУ 3230 05. ДСТУ ISO 9001 2. ДСТУ 2925 06. 3. ДСТУ 3514 07. 4. ГОСТ 15895 08. 10. Стандарти, що регламентують управління якістю та елементи системи якості: 1. ДСТУ 2925 2. ДСТУ 3230 3. ДСТУ 3514 4. ГОСТ 15895 11. Стандарти, що розробляють принципи управління якістю: 2. ДСТУ 3410 06. ДСТУ БО 9001 3. ДСТУ 3413 07. ДСТУ БО 9002 4. ДСТУ 3415 08. ДСТУ БО 9003 12. Стандарти, що регламентують основні положення, поняття і порядок проведення сертифікації: 15. Вказати знаки, що підтверджують відповідність продукції: